Все вирувало. Пожежники гасили вогнища конфліктів, поліція хапала за руку злодюжок, які намагалися непомітно викинути гаманці, невпіймані їх умлівіч підбирали, щоб, випотрошивши, хутко спекатися, психотерапевти втішали обікрадених і виснажених гонитвою і гризлися з психоаналітиками, дириґенти дириґували духовими оркестрами, безрозмірні автобуси виконували функцію тимчасових камер схову, виїзні ресторани годували зголоднілих і підупалих, фокусники показували понти, приборкувачі тварин приборкували тварин, але ніхто і ніщо не здатне було приборкати розбурханого людського моря.
Санітари виносили розтовчених і підхоплювали під руки жертв апоплексичних ударів і нокаутів, швидкі надавали першу допомогу, похоронні бюро — останню, тут же, не відходячи від каси. Всі були якось задіяні, навколо бурлило і вирувало, так воно, життя, існувало, весело крутився його маховик, не відаючи ні нудьги, ні простою і не було в цьому казковому Місті застою.
Діявся великий ґешефт, заради якого мобілізували і кинули в бій усі ресурси, принтери друкували цінники з удесятеро вищими позначками, руки продавців ефектно їх перекреслювали, телющачи вдвічі нижчі, які все одно були в п’ять разів вищими від справжніх, що, одначе, нікого не зупиняло, я й сам хапав, що змога.
Нащо воно тобі? — долинав, слабше і слабше, голос, проте зупинитися було годі. Аж коли попливла земля під ногами, а небо над головою перетворилося на карусель, що навіжено кружляла навколо сонця, я зібрав останні зусилля, раз назавжди звільнившись від цього всього — копав і жбурляв геть, запихав у смітник і витрушував із наплечника, воно ж стогнало, тріщало і рвалося: сипалися футболки і джинси, светри і маринарки, конверти й виделки, м’ячі і спорядження, запчастини і стетоскопи, годинники й окуляри, тюбики і шкарпетки, бенгальські вогні і дезодоранти, жилетт для гоління і компактдиски, хна і пральний порошок, тканини й мастила, барабанні палички, ґудзики і мильні бульбашки, торбинки для фотоапаратів і декоративні рибки, кольорові кульки з шампунями і клей угу, посріблені кліпси, фільтри для кави і карбюратори, рушники й ремінці, презервативи, тампони й прокладки, впав і розбився поливаний кухоль і вуса цісаря розкололися на дві половини.
Повінь
Так добіг кінця другий тиждень, після якого природа, нікого не попередивши, заридала неперервними зливами. Метеорологи, биті й бинтовані після суботнього розпродажу, спали, постогнуючи крізь сон. Священики, марно чекаючи на паству, скрушно дивилися, як прибувала і прибувала вода. Спершу вона затопила чагарники, що росли на берегах річки, потім не витримали каналізації, знесло кілька дерев у долині, в тому числі тополю, яку сто двадцять п’ять років тому посадив з нагоди відвідин Міста і на знак безмежної симпатії до його мешканців граф Померанц Ґуґельгупф фон Орґельшпіль-унд-Пройсенмарш, зруйнувало кілька низьких мостів, почало підмивати вулиці, затоплювати пивниці і наповнювати підвали. Вода бурлила і клекотала, несучи мул і глину, підбираючись вище і вище, впираючись у стелю, просочуючись нагору, розтікаючись підлогою долішніх поверхів, лижучи ніжки столів, шаф, ліжок, перекидаючи стільці і табурети.
Якби не сміливий пожежний, який, заснувши на службовому бамбетлі, прокинувся від того, що вода залоскотала звислі із закороткого ліжка п’яти, Місто так і не очумалося б зі свого гріховного сну. Про його подвиг повідомлятимуть подробиці і вигадуватимуть небилиці, зніматимуть бойовики і складатимуть музику, писатимуть твори й оспівуватимуть у віршах, випікатимуть торт і шоколадні фігурки, влаштовуватимуть екскурсії й ігрища, його усміхнене обличчя замайорить на рекламних щитах майонезу, а на центральній площі Міста височітиме бронзовий пам’ятник.
Все те станеться потім; а тоді вигляд затопленої каламутною рідиною кімнати не дав йому розгубитися, голос покійного інструктора гаркнув у відлежане вухо. Блискавично змобілізувавшись, герой, тоді ще звичайний черговий, один із, кинувся вплав, витиснув шибу вікна, яке годі було відчинити, в’юном прослизнув у вузький простір приміщення, де ще світилися ґудзики управління, через лічені хвилини відбудеться замикання і виб’є струм; він пливе, дотягується до червоного важеля, гне його щосили додолу.