«Що б ти хотів, щоб ми подарували тобі на уродини?» — «Хочу в Мак Рональдс». — «Ніяких Мак Рональдсів! Щоб я більше ніколи не чула! Забудь це моторошне слово!» В хід йшла дієва дитяча зброя — п’ять, десять, п’ятнадцять хвилин. Першого вона ранила здебільшого батька родини, арабоволосого Жана, рудого Ганса, повнявого Джуліо, кирпатого Херонімо: «Жанетто-Брюнгільдо-Страчателло-Хуано, кохана. Мак Рональдс не вартий, щоб їсти нерви собі і псувати уродини дитині. Якщо це для нашого маленького Ліонеля-Чарльза-Беніто-Карлосика має таке значення, чому б не подарувати йому цю маленьку втіху. Життя таке складне. Нащо його ускладнювати ще більше». — «Йдіть, куди хочете, я з вами не піду!» — «Але Жанетто-Брюнгільдо-Страчателло-Хуано! Це уродини твоєї дитини!» — «Не піду, і край!» — «Жанетто-Брюнгільдо-Страчателло-Хуано, серденько, не гарячкуй. Чому б і нам не піти і самим не спробувати. Тоді знатимемо достеменно.» — «Не треба мені, я і так знаю!» — «Але заради нашого маленького Ліонельчика-Чарльзика-Бенітика-Карлосика...» В цей час маленький Ліонельчик-Чарльзик-Бенітик-Карлосик підслуховував у передчутті близької перемоги з кімнати, куди втік, весь у сльозах, на початку розмови.
Ми бачимо це маленьке сімейство, як воно просувається вулицею, попереду сяє Ліонельчик-Чарльзик-Бенітик-Карлосик, трохи позаду арабоволосий Жан, рудий Ганс, повнявий Джуліо, кирпатий Херонімо намагається пригорнути рукою Жанетту-Брюнгільду-Страчателлу-Хуану. Жанетта-Брюнгільда-Страчателла-Хуана пручається.
Родина в Мак Рональдсі. За пластиковим столом на пластикових тацях запаковані мак рамбурґери, мак ріші, мак рікени і великі пластикові склянки брунатної оа-оли. Тільки Жанетта-Брюнгільда-Страчателла-Хуана не замовила нічого. Арабоволосий Жан, рудий Ганс, повнявий Джуліо, кирпатий Херонімо сумно і з легким докором дивиться на кохану дружину, беручи водночас рукою з таці, кусаючи і жуючи. «Ти знаєш, мушу тобі сказати, смакує так нічого». — «Господи, залиш у спокої папір. Ти доїдаєш серветку, Жане-Гансе-Джуліо-Херонімо-Бовдуре!» Це останнє слово, що самовільно приклеїлося до попередніх, Жанетта-Брюнгільда-Страчателла-Хуана додасть, радше за все, — у тріумфі такту над гнівом — про себе.
У нас, слід сказати, поява Мак Рональдса переживалася цілком інакше. Його прихід святкували масовими паломництвами. Він став маленькою церквою. Нехай для тіла, звичайно, а все ж. Він був птахою надії на краще — у краю, де завжди було гірше і гірше, тим палкішими були сподівання, що коли-небудь стане краще. Дорослі полюбили його не менше, ніж діти. Після десятиріч затамованих чекань тати і мами змогли надолужити те, чого їх позбавили виродки, змарнувавши їхню юність облудним розпатякуванням. На споді родинних скринь і в закапелках риплячих шаф вони знайшли потерті джинси і джинсові куртки своєї протестно-прищуватої молодості, за які їхніх батьків викликали на килим, а їх самих проганяли зі школи, влізли в них, підтягнувши сідниці і тугіше заперезавши черева, і «відлетіли у бік минулого».
Поверх дев’ятий. Поет і його шанувальники
Через багато років стела з великоносим профілем й обвислими, мов у бульдога, щоками, розповідатиме туристам з інших країн, континентів, галактик, що... неважко вгадати, однак й неможливо зараз сказати достеменно, як саме звучатиме напис, позаяк щодо його остаточного формулювання думки розбігаються, і хто знає, чий бік урешті візьме гору. З певністю можна одначе сказати, які рядки якого його вірша будуть викарбувані під пам’ятним написом, можна навіть процитувати — їх знає кожний, без них не обходиться жодна шкільна програма і хрестоматія, ні випускний екзамен, ані вступна співбесіда. Ними починають візити російські президенти, щоб задобритися, ними завершують свої візити президенти американські, щоб запам’ятатися, їх шкробає на папірець у транскрипції рідною мовою і підсуває правителеві Самодурії його секретар, щоб він теж міг розпочати і завершити ними своє перебування, як його російський і американський колеги.
Таке обходження зі спадщиною видатного поета не нове. Історія дає тисячі прикладів, коли слова виривалися із контексту, перекручувалися, використовувалися в сумнівних цілях, як правило, з метою отримання влади й прибутку, що, зрештою, рівноцінне отриманню влади, що неминуче вело до отримання чи бодай до бажання отримати та утримати, байдуже, якою кривавою ціною.