Раз у валізу потрапила пухнаста сіра шиншила з переляканим поглядом, вона там стрибала цілу дорогу, доки врешті перестала стрибати, й коли ми приїхали, я поховав її в далекому й чужому їй чорноземі, поклавши на могилку букет польових квітів, заплакавши і помолившись. «Пам’ять про тебе завжди житиме в моєму серці», — сказав я тоді і не зрікаюсь сьогодні. Я не здивуюся, якщо в наступному житті Всевишній сподобить мене шиншилою і якийсь кретин придбає мене, як я її свого часу майже за безцінь в EINKAUFSZENTRUM SÜD, замкне у валізі, не додумавшись пробити кілька дірок, і я здохну так, як вона, і добре, якщо він поховає мене в чужому (та й не такому вже чужому мені) чорноземі, а ні — викине в смітник на вокзалі, і сміттярі, витрушуючи, перезирнуться і непомалу здивуються: «Свят-свят, оце пацючисько! Чи не казав я тобі, що кінець світу не за горами?».
Прости мене, Господи, ми всі під Тобою і грішники. Помилуй, Господи. Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй. Во Ім’я Отця і Сина і Святаго Духа Амінь.
«Ось вона! Тримайте, держіть його! Бандюк!» — На мене накинулися, зупинили й затримали, у повітрі заширяв неминучий у таких оказіях привид лінчування. — «Мій чемодан, ріднесенький. Що він тобі заподіяв? Як ти смів його вкрасти?! Сволота! Зараза!» — Тримали вже не мене, а розлюченого розв’юченого, який поривався вперед із налитими темною кров’ю білками, наче я стискав його мудь, а не ручку валізи, цур їй та пек чи як воно там називається.
Так небезпечно-облудливо стрілися Dichtung und Wahrheit. «Я хотів допомогти. Мені прикро з приводу непорозуміння», — прохарамаркав я, так до кінця не втямивши, як у не чужій мені — та що там казати: моїй — руці опинилася не моя валіза.
Потяг заскреготів, відпустивши гальма й рушаючи. Заграв марш Радецького, хоча тепер, через стільки часу, я не певний — може то був марш ніякого не Радецького, а Турецького чи Городецького, може, то взагалі був не марш, а якась інша мелодія, не така нахраписта, м’яка і навіть делійна, може, то навіть була не мелодія, а меланхолія, що розвіялася, мов ранковий туман.
Ідіот! Тобі що, захотілося тут залишитися? Потяг уже їде, а він, тобто, ти, бляха, щось формулюєш, зі своїми конструкціями. Синтаксис! Правильне речення! Вишукана стилістика! «Мені прикро!» «З приводу непорозуміння!» — розпалював я себе, щоб могти на ходу застрибнути на опущену ляду ще не закритого входу у вагон.
Зміг.
Застрибнув.
«Ваш квиточок?»
«Будь ласка».
Мажор
Перше, що я зробив, знявши наплечник і плюхнувшись на полицю, дістав мажор. Ні, мажор — не музичний лад, акорд якого складається з великої та малої терції й має, на противагу до мінору, бадьоре, радісне звучання. Це й не піднесений, божевільний настрій, характер і таке інше, і нічого спільного з мажордомом і мажоритарною виборчою системою не має. Тобто, це все й одночасно докорінно інше — приземленіше і приємніше.
Мажор — батончик, їстівний, поживний, такий собі національний твікс (гаряча парочка!), щоправда, не совокуплений, хоча чесно куплений — ніхто його затак не подарує, немає нічого безкоштовного в цьому найкоштовнішому із безкоштовних світів, і тут слід віддати належне його творцям, які відмовилися від такого мильного трюку, від якого не змогли чи не захотіли відмовитися винахідники твікса.
Йшлося про повітряні батончики зі смаком кокоса. Склад: цукор, борошно пшеничне, рослинний жир, борошно рисове, сироватка молочна суха, молоко сухе знежирене, крупа кукурудзяна, ароматизатор ідентичний натуральному «кокосик». Зберігати при температурі (18±3)° С і відносній вологості повітря не більше 75%. Термін придатності до споживання — 9 місяців від дати, вказаної у Вашому касовому чеку. Маса нетто — 38 г. ТУ У 15.6 — 30482582.001 — 2001. Виробник і місце виготовлення: товариство з обмеженою відповідальністю «Манна Небесна», поштовий індекс, місто Сонця, вул. Протуберанцева Друга, 105б. Телефон інформаційно-довідкового центру. Була навіть адреса веб-сторінки. Дев’яносто дев’ять відсотків інформації повторювалося російською, казахською, молдавською (кирилиця) і церковно-слов’янською мовами.
Інтермеццо