Швейцарські годинники
Яких тільки не було! У формі паротяжиків, що їздили навколо зап’ястя, чухкаючи і пахкаючи, традиційні настінні дзиґарі з темно-зеленими металевими шишками, що звисали додолу, і зозулькою, що вигулькувала із дверцят, і, вигулькнувши, голосно кукала; вона кукала несамовито і пронизливо і могла б розбудити мерця, і так щогодини, і я не маю ані найменшого сумніву, що судного дня, куди ми всі без винятку і без жодної індульґенції прямуємо, Господь, щоб прикликати нас і прокинути, живих і мертвих, тих, котрі поснули, зморені тяжкою працею, і тих, котрі сплять, упившись до білих коників із зеленими гривами, купить неодмінно цей дерев’яний годинник зі скаженою-навіженою зозулею, почепить його і примусить її безперестанку кукати, доки не повстають живі і померлі. «Ну як мої дзиґарі?» — «Моторошні, Господи».
Замість зозульки можна було замовити півника, що кукурікав; свинку, що рохкала; дятла, який довбав; білочку, котра лущила, — втім, білочка була накладним варіантом: щодня вона потребувала двадцять чотири волоських горіхи, які слід було залишати на таці під дуплом, — стільки, скільки годин у вигаданій годинникарями добі: щогодини білочка вигулькувала з дупла, хапала горішок і, на відміну від живих посестер, замість точити зубами стискала металевими, пофарбованими набрунатно лапками, доки він голосно і ляскітно лускав. Годинників була незліч, великих і малих, сторчових і настінних, вони стояли, лежали, висіли, гойдалися, чорні, сірі, зелені, червоні, з вкрапленими діамантами і вбудованими телевізорами, у формі тюленів і з головами видатних людей, механічні і кварцові, соняшні та електронні, водонепроникні і термостійкі.
— Мені, будь ласка, звичайний.
— Чому ж так одразу звичайний. Не варто квапитися.
— Я мав на увазі: без діамантів.
— Діаманти, скажу Вам по-секрету, штучні.
— І без паротяжиків.
— Паротяжики — для тих, котрі в дитинстві мріяли бути машиністами, проте їхні мрії не справдилися.
— Який би Ви мені порадили: механічний чи кварцовий?
— Механічний має свої переваги, кварцовий свої. Разом вони, однак, мають один великий недолік — надто ретельно відлічують час.
— Мені такий і потрібний, точний. Хіба це недолік?
— Великий недолік. Фатальний.
— Я з Вами не згідний. Краще мати точний годинник, ніж такий, із яким вічно запізнюєшся і не встигаєш, дратуєшся і хворієш.
— Нащо дратуватися? Крім того, зіпсутих годинників ми не продаємо.
— А хіба Вам так ніколи не було? Ви дивитеся на годинник, радієте, що маєте стільки часу, правильно його розплановуєте, а потім виявляється, що годинник на сорок хвилин відставав, і всі Ваші розрахунки до одного місця?
— Вічних годинників немає. Вічний — лише час. До речі, вічність часу — переконливий арґумент, щоб нікуди не квапитися.
— Але ж є годинники якісні, надійні, які служать довго і справно. Такого я і хотів би придбати.
— Стривайте, я маю щось для Вас.
— Що це?
— Хіба Ви не бачите?
— Годинник як годинник.
— Слушно. Одначе лише на перший погляд.
— Що Ви хочете сказати?
— Це особливий годинник.
— У чому його особливість, дозвольте поцікавитися?
— Цікавтеся, цікавтеся — я люблю, коли цікавляться. Люблю, коли мене запитують.
— От я й питаю.
— Це незвичайний годинник. Його особливість полягає в його незвичайності.
— А в чому полягає його, як Ви кажете, незвичайність?
— У шляхетності.
— В чому, в чому?
— В шляхетності — властивості, втраченій у нашу здрібнілу епоху. Цей годинник шляхетніше відлічує час.
— Як це?
— Час тягнеться повільніше.
— Ви хочете сказати, що він просто запізнюється? І це Ви вважаєте його перевагою?
— Він не запізнюється. Тобто, він не запізнюється так, як Ви це собі уявляєте.
— Як же тоді?
— Він узагалі не запізнюється.
— Але ж Ви щойно казали.
— Він змінює ставлення до часу.
— Даруйте, але я Вас не розумію.
— Не гарячкуйте. Якщо Ви купите цей годинник і прийдете до мене через рік, Ви будете цілком іншим. Годинник змінить Вас.