Clever forever
— Чому ви купуєте CLEVER FOREVER?
— Хвилиночку. А Ви маєте дозвіл на інтерв’ю?
— Ми живемо в демократії.
— Відколи?
— Щонайменше сторіччя.
— Ви жартуєте.
— І не думаємо. Ми проводимо опитування громадян.
— Це так важливо?
— Інакше ми не проводили б.
— Невже туалетний папір важливіший, ніж права людини?
— М’який туалетний папір — фундаментальне право.
— Невже туалетний папір важливіший, ніж мир на Близькому Сході?
— Без туалетного паперу шанси на мир примарні.
— Невже туалетний папір важливіший, ніж забезпечення мільярда людей питтєвою водою, якої вони не мають?
— Туалетний папір — символ цивілізації, він — понаднаціональний. Універсальний. Як і наш пральний порошок, до речі.
— Ну, то чого Ви?
— Ми опитуємо.
— І багатьох Ви вже опитали?
— Чотирьох.
— І як результати?
— Про результат говорити зарано.
— Чому? В демократії важить думка кожної людини.
— Тому ми й хочемо Вас почути.
— Що Ви хочете почути?
— Вашу думку.
— Про що?
— Про «CLEVER FOREVER», нашу нову марку, гордість виробника.
— А що тут можна думати? Купуєш і використовуєш за призначенням.
— І як?
— Що, як?
— Використовується?
— В кого як.
— А особисто у Вас?
— Вистачає на пів місяця.
— Невже?
— Не розумію.
— Так довго?
— Хіба це довго?
— А скільки, по-Вашому, «довго»?
— Ну, бодай два-три місяці.
— Жартуєте.
— Навіть не думаю.
— Ну а як Вам якість?
— Маєте на увазі квіточки-естампики?
— Не квіточки-естампики, а, наприклад, міцність-м’якість?
— Всіляко буває.
— Поясніть, будь ласка.
— Та ласкаво прошу.
— Ну то як?
— Щоб міцні, то не дуже.
— В порівнянні з іншими?
— Іншими не користуюся.
— І ніколи не користувалися?
— Чому ж не користувався? Користувався.
— І яке Ваше порівняння?
— Яке там може бути порівняння. То був жах. Суцільний жах на вулиці В’язів.
— А тепер?
— Тепер цілком інша річ. Але, все-таки, скажіть мені: хіба Ви не маєте актуальніших тем? Хіба не маєте більше про що питати?
— Хіба в Вашій країні таких запитань не ставлять?
— В нашій країні взагалі запитань не ставлять.
— Як це?
— Не ставлять і край.
— Зате в нас — суспільство відкрите й демократичне. Ми не цураємося жодних тем, якими б гострими вони не були.
— Ми лише на шляху до такої розкоші. В нас мають значення інші філософські категорії — висока духовність, тисячолітня культура, мовне питання, дешевий газ, зрештою, саркофаг.
— Хвилиночку, який ще саркофаг?
— Тутан-Хамона, першого астронавта. Тому ніхто таких запитань не ставив би.
— А які ставили б?
— Наприклад, чи влаштовує, що вже три дні падає дощ.
— І що б Ви відповіли?
— Я б відповів: «Ні, не влаштовує. Цьому дощу слід покласти, нарешті, край».
— І хто, на Вашу думку, мав би покласти край?
— Як хто? Уряд! Парламент мусить прийняти відповідний закон. Уряд його повинен виконувати. Відновити візи. Затримувати хмари відразу на кордоні й відсилати туди, звідки прийшли. Все дуже просто — потрібне лише бажання. Належить негайно задіяти бездіяльні комунальні служби, всю повноту відповідальності покласти на Міністра Сонця й Дощу, створити слідчу комісію, яка разом з профільним комітетом парламенту в десятиденний термін зобов’яжеться вияснити ситуацію і напрацювати законодавчу базу.
— Дякуємо за інтерв’ю. З таким дотепним співрозмовником нам уже давно не доводилося спілкуватися.
— Дякую за комплімент.
Shoe polish
Згадка про дощ не була даремною. Він падав, і падав, і не було на нього ради, лив вечорами і вночі, хльостав уранці і сік цілий день. Ріки виходили з берегів, вода рвала дамби. Падали верби й тополі і, підхоплені течією, зникали у щільній ширмі дощу, крізь який годі було щось побачити.