Я сідав і писав
Послання до Неї
Моя кохана!
Квітко з поля, що на весняному пагорбі,
Зірко, що сяєш у небі,
Вивірко, що гризеш лісовий горішок,
Нутріє, що пливеш, гребучи лапками!
Куди Ти?
Вернися!
Комора (продовження)
Машина для продукування блискавки. Їй нічого не бракувало, крім ручки, за яку треба було крутити, і того, хто крутив би. Машину знайшли на горищі, разом із напіврозкладеним трупом дослідника-аматора; неясно було, як не згоріла сама дерев’яна халабуда, в якій жив цей дивак і самітник — на що він розраховував? потрапити в книгу рекордів Ґіннесса? на дошку пошани в рідному колгоспі, де працював головним агрономом? Стати новим Ейнштейном? Я підшукав і приладнав ручку. Щойно покрутивши нею, я збагнув, у чому полягало ноу-хау; я зрозумів, що зарано кепкував, що сміється той, хто сміється останнім, що тут щось не те, що не такий він уже й наївний, покійний агроном, що не агроном він, а новітній Бенджамін Франклін, а, можливо, й Франклін Делано Рузвельт, який зробив щось, чому немає пояснення; що зовсім не даремно його не хотіли ховати на цвинтарі, а після похорону тричі кропили осиротілу халабуду; що не такі вже й панічні та забобонні селяни того й навколишніх сіл, якщо світила науки не змогли розлузати таємниці його колосального ефекту, який я побачив на власні очі й благо, що не спізнав на своїй шкірі; що селяни мали рацію, коли, довідавшись, що я забираю чортівську, як вони казали, машину, не тільки не заправили з мене грошей, а ще й дали два лантухи петльованого борошна і рожевеньке порося з руденькими ворсинками, що кувікало, мовби його везли на заріз, я не віз його на заріз, я не уявляв собі, як би я міг його зарізати, Боже створіння; я намагався уявити, як би то мало виглядати, коли б я таки наважився й заходився його різати, я уявив собі, як воно виривається, поранене тупим тесаком, якого я не подбав нагострити, як я ганяюся за ним по коморі (бо де ж би ще? на подвір’ї на очах цілого будинку з його в’їдливими і передінфарктними пенсіонерами? у помешканні, де б опісля довелося перефарбовувати стіни?), намагаючись його зловити, як воно дико й розпачливо квічить, як кров бризкає на одяг та окуляри, що падають додолу і б’ються, — я не уявляв, як би я міг зарізати його, я не уявляю собі, як їх ріжуть, ожирілих від гормонів поросят і метушливих курей, задерикуватих когутів і покірних ягнят.
Я привіз її пізно ввечері, добирався довго і нудно, не ходили потяги і не їздили автобуси, колію розібрали якісь покидьки і здали на брухт, добряче нагрівши руки, дорогу порозгерепували і в єдиного автобуса, переобладнаного для пасажирських перевезень старенького і хиренького легковантажного мерседеса, на півшляху між Великими і Малими Горбовичами гавкнула вісь. Я таки добрався. Я відремонтував і, нарешті, збагнув таємницю. Я зрозумів, що мали на увазі селяни, коли навперебій торочили про прозору трубу, що на мить з’єднала халабуду і небо, в яке, наче ліфтом, возносилася, сяяючи неземним світлом, душа покійного агронома.
Я покрутив прикручену ручку, і між двох металевих штурпачків поповз д’горі вогонь; доповзши до кінця, він не зник і не розчинився, не почав повзти знову знизу, як цього можна було сподіватися; ні — він відірвався і полетів, рвонувши стрімкою стрілою, розкрившись, як розкривається, коли його не втримати, шпагат; він утворив між землею і небом вісь, шугонув угору, пропаливши діру в стелі комори, першого й другого, третього і четвертого, п’ятого й шостого, сьомого й восьмого і дев’ятого поверхів, протнув дах і здійнявся у високость, на мить осяявши її пломінким ореолом, після чого невідь-звідки почали збиратися хмари, так що вже за мить блиснуло, а ще через хвилю покотився грім, вода текла, наче з дірявого відра; я мерщій кинувся нагору, на піддашшя і дах; дякувати Всевишньому, діра була невелика, я залатав її шифером, головне, щоб ніхто нічого не відчув і не збагнув, дір між усіма поверхами я, звичайно, залатати не міг — бодай тому, що далеко не всі вони знаходилися в моїй квартирі, але вони були такими непомітними, що коли в них не потекла б вода, ніхто й не зауважив би; на щастя, ніхто нічого не зауважив, я спостерігав за дірою в себе в підлозі і в стелі, вона повільно звужувалася, доки затягнулася, наче рана, цей феномен вразив мене не менше, ніж усі інші явища, які доводилося спостерігати до того і після, удрузки розбивши моє тодішнє уявлення про живу і неживу матерію, органічне й неорганічне, земне і космічне, минуще і вічне, світле і темне, інь і янь; він спонукав мене шукати пояснень, привівши до ОКУЛЬТНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК, зареєстрованої на островах, яких не значилося на жодній географічній, ні політичній мапі, а між академіків і членів-кореспондентів якої числилися всі наші експериментатори над рідним народом, його світочі та очільники, злодії і душогуби, обранці й засранці.