Іноземний поет
Одного разу сюди привезли іноземного поета. Фундація його батьківщини влаштувала йому міжнародне турне, і Літературний Будинок входив у схему маршруту. Дбаючи про своїх поетів, фундація розіслала тисячі запрошень, вклавши до конвертів по непретензійній банкноті на, як мовилося, транспортні витрати; її референти поширювали чутки про значущість, про те, що іноземний поет напрочуд зайнятий і не піддається спокусам, його не цікавить слава й дешевий успіх, він нікуди не їздить, а якщо й відгукнувся, то, як було сказано на відкритті, «з любові до нашого міста, Літературного Будинку і його відвідувачів».
Поширення чуток від вуха до вуха дало плоди, ще більше спрацювало непретензійне вкладання банкноти, приміщення було заповнене вщерть, сиділося на стільцях, столах і підлозі, між телекамерних кабелів, що зміїлися вздовж і навхрест, спліталися і розбігалися, і я потерпав, що не вистачить канапок і вино закінчиться швидше, ніж його відкоркують.
Хоча мені нічого й не перепало, побоювався я даремно: це була багата фундація і заможна країна, яка могла дозволити собі тринькати гроші платників податків, понадто іноземний поет виявився родичем керівниці місцевої філії й обоє — як же інакше? — розіграли комедію, драні лицедії: «Кого я бачу!» — «Очам не вірю». — «Це ж треба було приїхати в це смердюче задуп’я, аби так-от зустрітися!» — «Оце так зустріч!» Запала тиша, і було чути, як, заплутавшись у просторі між вікном і фіранкою, дзижчала, мовби регочучи, муха.
Поет був не сам, навколо нього стрибав вітчизняний лірик, холеричний курдупель, приставлений тлумачити виступ і зачитувати виконані на замовлення фундації переклади. Іноземний поет раз у раз робив перекладачеві, вітчизняному курдуплеві, зауваження, як нелегко перекладати поезію і насамперед його поезію, скільки треба враховувати нюансів і яким мовним чуттям володіти, від чого бідолаха здригався й підстрибував — гонорар за перекладацькі послуги не дозволяв послати цього графомана до їбеної матері, тож єдине, чого спрагло чекав: упитися, коли все закінчиться. Я радів, що сиджу не на подіумі, а на задвірку, однією сідницею на лаві, іншою у повітрі, нікому нічим не зобов’язаний, як добре бути вільним, тинятися вулицями, нікуди не кваплячись, ні на роботу, ні додому, бо немає ні одного, ні другого, роботи, по-правді, ніколи і не було, зате дім, мрія твоя нездійснена, Одіссею.
Повідомлення в «Іноземній газеті» (з позначкою «на правах реклами», надрукованою настільки дрібним шрифтом, що її майже не було видно).
Вчора в Літературному Будинку другого за величиною і першого за значенням у країні міста L відбувся літературний вечір поета-пісняра, доктора Ґундольфа Олафа, нашого краянина. На зустрічі панував повний аншлаг, й охорона ледве стримувала потік відвідувачів. Національне телебачення і радіомовлення вели пряму трансляцію. За словами президента країни, який напередодні мав зустріч із паном Олафом на дачній резиденції KUCHMA ZASPANE, земля, що подарувала світові такого поета, блаженна. Президент спілкувався із гостем про наболілі проблеми країни і шляхи їхнього подолання. Тим прикріше, що поета недооцінюють у нас. Мовлено — немає пророка на своїй батьківщині.
Прес-бюро Керівника Фундації.
Повідомлення у «Вітчизняній газеті».
Відгукнулася на цю вікопомну подію і «Вітчизняна газета» в особі своєї кореспондентки Парфюмерії Задниці.
Вчора в Літературному будинку нашого древнього міста відбувся літературний вечір поета світової слави Хундольфа Олуха. Бракує слів, аби змалювати радість з нагоди його приїзду. Відбирає мову, коли прагнеш описати враження від його поезії — ми чекали на Вас сто років, Хундольфе Олуху!