Богадільня самотніх учителів
Заснував її граф Шарль Герберт де Олендор, в сімдесятих роках вісімнадцятого сторіччя, коли після серії шкільних реформ на вулиці опинилася стара вчительська ґвардія, без кола, без двора, побожеволіла після десятиріч учнівської наруги, підстаркувата і нікому не потрібна. Граф облаштував фундацію, яка відтоді опікувалася і досі опікується самотніми вчителями, котрі вийшли на пенсію, і поклав іменну цеглину у фундамент рококової будівлі, на яку пішло дванадцять тисяч гусячих і качиних яєць, символічно розбивши перше.
Споруда вдалася гарною та міцною, з просторими номерами, справжніми міні-помешканнями, кожне з яких нагадувало кабінет шкільного чи навіть гімназійного директора або принаймні завнача, з відповідним умебльованням, знаменитим масивним столом з червоного дерева св. Марти, що росте в лісах на півночі Колумбії, на схилах Кордільєрів, і не менш знаменитим опудалом півника виделкохвостого (Gallus varius), який істерично кукурікав щоразу, коли директор плескав у долоні, а плескав він не для того, щоб викликати служника чи виявити своє невдоволення, — втім, невідомо, нащо він це робив і чому саме зараз, перериваючи ділову бесіду, щоб через хвилю, мов нічого не сталося, знову до неї повернутися.
Було багато спільних відпочинково-дозвільних зал на долішньому поверсі і по карцеру в кінці кожного тракту. В карцерах сиділи воскові фігури нечемних учнів. Учителі, яким свого часу, за їхнього вчителювання, обірванці допікали особливо нестерпно, підходили, відхиляли металеву пластинку, що затуляла вічко, і з невимовною насолодою зазирали всередину, тихо посміюючись і сварячи пальцем. Відпочинково-дозвільні приміщення було обладнано одні під великі кабінети, інші під актові зали.
Були кабінети фізики, географії, історії близького і дальнього зарубіжжя, поезії акинів і скальдів, трубадурів і шпільманів, боянів і менестрелів, кабінет Великого Кобзаря і Космічного Корабля, ботаніки і біології. Заходячи в кабінет фізики, вчителі брали з пуделка біля дверей по ебонітовій паличці і хустинці, старанно натирали нею паличку і прикладали до дрібних клаптиків паперу, що лежали на парті у великій плиткій шабатурі. В кабінеті географії обмацували рельєфне зображення Землі, найдовше затримуючись на опуклостях, що позначали гори, і з’їжджаючи в заглибини, які символізували міжгір’я. В кабінеті історії близького і дальнього зарубіжжя влаштовували диспути на історичні теми, проймалися духом свободи й братерства, в кабінеті поезії рецитували поезію, а в кабінеті Великого Кобзаря виконували, поскубуючи сорок п’ять струн бандури, покладені на мелодію вірші пророка. В кабінеті малювання малювали дерева — російську березу і мексиканського кактуса, буковинського бука і грецьку смоківницю; а ще птахів рідного краю, місцеві краєвиди і богадільню, в якій жили: богадільню на тлі червоної зорі, богадільню взимку, богадільню з грядкою тюльпанів біля входу, богадільню в негоду, богадільню в оточенні секвой і буйвола, що пасеться. Остання картина відкривала окрему серію полотен на спільну тему «Богадільня, побачена у фантазіях». У кабінеті ботаніки підливали герані й беґонії, бромелії й араукарії, фуксії й фікуси, Hibiscus trionum і Hibiscus mutabilis. Нарешті, в кабінеті біології досліджували, розглядаючи в мікроскоп, клітину.
Богадільня ніколи не стояла порожньою, навіть тоді, коли фундація переживала не найкращі часи. Найсутужніше їй доводилося в третій декаді минулого сторіччя, коли міністром освіти призначили справжнього деспота. Подейкували, що в школі з ним особливо жорстоко обходився вчитель музики й співу, тягаючи за чуприну по класі, б’ючи батутою по пальцях, скородячи молоточком до цимбал ребра і примушуючи голіруч чистити клозет. Міністр докладав титанічних зусиль, щоб закрити злощасний заклад, який у ньому розбуркував недобрі спогади про лихі часи, і тільки протести громадськості, численні петиції, інспіровані вчителями, які впливали на учнів, щоб ті переконали батьків, відвернули, здавалося б, неминучу катастрофу. Так він стоїть досі. Там незле віхтують, і білизну міняють двічі на тиждень. Я влаштувався туди, правдами і неправдами, більше неправдами і менше правдами; хай там як, мене віхтували, я дивився телевізор, кольоровий панасонік з дванадцятьма програмами і мене нічого не обходило — вранці мультфільми, в прайм-тайм трилери, опівночі еротичний серіал «Дівчата з сусідньої вулиці» (насправді на сусідній вулиці, крім занедбаної фабрики, не було жодних споруд, понадто житлового призначення), двічі на добу сон: після «Дівчат» і перед трилерами.