Рятівники витягли Абд Ель-Рагмана, в якого волосся стояло дротиками, я вистрибнув через вікно в парк, рятуючись не так від Абд Ель-Рагманових екзотичних запахів, як від шумовиння, в якому можна було задушитися, й потовкши при цьому Кара Гасанові суниці, якими й сам любив милуватися. Абд Ель-Рагмана провідують земляки, зухвалі й веселі бестійчуки — Ти колись натякала мені на кохання утрьох, але, даруй, їх там із добрий десяток.
У мене таке враження, що місто принаймні на четвертину складається з Абд Ель-Рагманових, як у нас кажуть, краян. Абд Ель-Рагман схожий на давнього приятеля мого неспокійно-покійного батечка, нехай земля йому буде пухом, а небо периною. Абд Ель-Рагман написав роман «Бедуїн, в’язень міста й герой пустелі» і тепер чекає на його появу «так, як на дощ у пустелі» (його слова).
Я хотів би подарувати Тобі цей витвір фантазії, Ти, безперечно, знаєш французьку, бо з моєю французькою справи кепські, жу не парле па. Мені навіть здається, що ти народилась у Франції, в кожному разі, Ти мене запевняла, що походиш із Франції, — якщо мені не зраджує пам’ять, Ти казала, що народилася на Заході департаменту Юкрен, префектура Лійон — я пам’ятаю кожне Твоє слово, кожний Твій жест, кожний Твій погляд, кожну лінію Твого тіла, Твою персикову шкіру, духмяність Твоїх гарячих струмків, яка не дає мені спокою, переслідуючи у снах і наяву, я розчахав вікна, пробуючи напустити якнайбільше екстрактів Абд Ель-Рагманового куховарення, проте найдобірніші спеції і найнесподіваніше їх поєднання резиґнували перед трояндою небесного саду, перед Твоїм добре протемперованим роялем, на якому ми виконували найчарівнішу, яку тільки можна скомпонувати — пригадуєш? — сонату.
Абд Ель-Рагман — режисер, який довго й затято вимріював свій перший і наразі єдиний у житті фільм. На цю його мрію було скоєно тридцять три замахи, але Аллах Акбар помилував, вивівши із сипучих пісків пустелі його і його сім’ю з трьома дружинами й дюжиною дітлахів. Відтоді він поневірявся по шинках і кнайпах Європи, занедбавши родинне життя, буваючи на гостинах, де знайомився з такими, як він, його частували принци та королі, доброзичливці не вгавали висаджувати у повітря, звідки він вертався на землю — «Земля — єдине місце, де я почуваюсь тверезо» (він хотів, очевидно, сказати «твердо»); наостанок його було висвячено в лицарі Круглого Столу, Плаща, Кинджала і Келиха — відмовившись від усього, крім Столу і Келиха, він усамітнився серед цього відлюддя з білицями, павуками й нічними метеликами, де я його й стрів за куховаренням. «І ти не боїшся отак без охорони, як Рідна Мати народила, а Червоний Хрест одягнув?» — «Тут кожне дерево — мій охоронець, а листок — сигналізація». Отаким от був той Абд Ель, а на додачу — Рагман.
Тут прекрасно. Єдине, що мені постійно докучає, це те, що немає Тебе. Я вмикаю лампи, я намагаюся пригадати, як було тоді, я ставлю їх на ті самі місця, я чекаю на Твою появу, але Тебе немає, я беру слухавку телефона, набираю номер — але який номер, чорт забирай, куди дзвонити? Я шукаю знаків Твого перебування, бодай якусь дрібничку, яку Ти могла забути, залишити навмисне чи з необачності, за яку я міг би вчепитися, яка могла би розплутати клубок, привівши мене до Тебе — я готовий задіяти найкращих нишпорок Його цісарсько-королівської Величності, Європейського Дому й Усієї Галактики, однак що вони знайдуть? Ідеальну лінію золотого перетину? Який геометр зможе її непомильно вирахувати? Кому до снаги знайти і відімкнути двері, які ведуть до Тебе, яку я все ще і вічно кохаю? Я ладний день і ніч лоскотати звірицю, буркати бестію, аби тільки Ти повернулася. Я знайду Тебе! Я переверну увесь континент. Я, Наполеон Бонапарт, доберуся в Твій департамент, Твою префектуру, я знайду Тебе! Начувайся! Ми шукатимемо Тебе удвох — він і я. Шерше ля фам. Газети всіма відомими мовами і діалектами друкуватимуть на першій сторінці сімдесят другим кеґлем замовлене нами, мною і НИМ, оголошення, воно виринатиме на інтернет-сайтах і сіті-лайтах; СНН і ББС, ЮРОНЬЮЗ і АЛЬ-ДЖАЗІРА, УНІАН і Твій рідний ЛЕ МОНД ЛІЙОНЕЛЬ починатимуть і закінчуватимуть ним випуски останніх новин, воно стане новим привітанням, лунаючи скрізь і завжди. Буде позивними радіостанцій і телеканалів, прикордонники вимагатимуть його замість паспорта, митники шукатимуть у валізах, наркомани — на чорних ринках, наркобарони вирощуватимуть на родючих кампусах, відвойованих в амазонської сельви, демонстранти нестимуть на демонстраціях, воно майорітиме на транспарантах, кандидати у президенти розпочинатимуть ним свої передвиборні марафони, йому ставитимуть пам’ятники й оспівуватимуть у піснях, художники малюватимуть його замість портретів диктаторів, космонавти триматимуть через нього зв’язок із Землею, гігантські телескопи Невади й Канади слатимуть його в далекі галактики, до найвіддаленіших зірок, яких не побачити ні неозброєним, ні озброєним оком. Його покладуть на музику і гратимуть замість державних гімнів, відкриваючи олімпіади в Солт-Лейк-Сіті, Мельбурні й Антананаріву, ним же їх закриватимуть, його даруватимуть підлітки своїм веснянкуватим тінейджеркам як зізнання в любові, воно озброюватиме армії коханців і обеззброюватиме армії, його казатимуть один одному солдати ворожих з’єднань в часи перемир’я, воно перетвориться на найгрізнішу зброю в роки війни, його виконуватимуть під звуки органа на церемоніях вінчання, з хорами кастрованих хлопчиків, що виспівуватимуть янгольськими голосами. Воно лунатиме всюди, від нього не можна буде сховатися ніде, від нього ніхто ховатися не захоче. Воно протинатиме і виповнюватиме універсум, рятуватиме і занапащатиме світ, буде альфою і омегою, альбою й серенадою, середою і п’ятницею, січнем і лютим, сонцем та зіркою; відкинувши зайві слова, казатиме все, висітиме над входом до будинків терпимості і палаців розпусти — пардон, правосуддя, ним починатимуть шкільні уроки й парламентські слухання, засідання слідчих комісій і фестивалі фольклору, його присуджуватимуть за найвищі досягнення в галузі авіації і кібернетики, генної інженерії і фізики тіл, перикардії й поезії, ним називатимуть надзвукові літаки і невидимі субмарини, його проказуватимуть далай-лама в Тибеті і папа-в-Римі, стюарди і стюардеси вітатимуть ним пасажирів на борту надзвукових авіалайнерів. Його шукатимуть алхіміки і альморавіди, агрономи й аграрії, астрофізики та геологи. Його знаходитимуть і втрачатимуть знову, щоб знову шукати, знаходити і втрачати. Його не може не бути, бо без нього не може бути нічого. Ти неодмінно побачиш його. Ти неодмінно почуєш його. Ти неодмінно відчуєш його і тоді Ти не зможеш не відгукнутися».