«Головне, щоб її не проковтнула акула». — «І не запорпав краб». — «Інакше Господь не побачить». — «І належно не оцінить». — «У череві акули темно». — «Пісок теж не прозорий». — «І ми сюди більше ніколи не потрапимо». — «Це буде справжньою катастрофою». — «Трагедією». — «То що ж це?» — «Оптимістична трагедія?» — «Песимістична комедія?» — «Драма». — «Помножена на трагедію». — «Поділена на комедію». — «Плюс-мінус людське життя».
Ми купили собі на згадку по сувеніру — я чорну футболку, на якій спереду був намальований великий грізний білий краб із розкритими клешнями й написом, звісно, англійською, так щоб усі могли зрозуміти: в Японії і Норвегії, Росії і на Кавказі, у Перській затоці й Антананаріву: «I’M ANGRY». З іншого боку футболки, на спині, був той самий краб, але вже усміхнений і напис звучав: «IT WAS A JOKE» — так, ніби хтось у цьому міг засумніватися.
Зате він не захотів ні футболки, ні кашкета, ні шкарпеток: «Нащо мені? Футболку ти й так купив». Прикриваючись цим такою самою мірою наївним, як і переконливим аргументом, він виканючив набір пластикових морських істот, до якого входили краб, тюлень, восьминіг, морський коник, морська зірка, морський їжак, медуза і різні види морських риб.
Не встиг поїзд рушити, як він розірвав пакет і висипав вміст на столик. Позбавлені води і скидані на одну купу істоти безпорадно роззиралися навколо, благаючи милосердя. Навіть пластикові, зроблені над оспіваною в піснях річкою Хуанхе, вони все одно залишалися морськими істотами. «Ти б їм водички дав», — пожартував я, не сподіваючись, що він сприйме мій жарт усерйоз, видобувши зі спортивної торби, якою обзавівся за своєї без мене бутності в місті, жовте пластмасове відерце з синьою дужкою — це ж треба, який патріот.
Через хвилину він вертався із туалету, тримаючи дужку відерця, в якому приємно хлюпотіла вода, з таким блаженним виглядом, який тільки може бути в нього щоразу тоді, коли йому здається, що зробив добру справу, як-от зараз, укинувши туди новоспечених морських друзів, де їм було, хоча тісно, одначе не тужно, тим паче, що він бавився і розмовляв з ними і так майже цілу дорогу, давши мені зайнятися власними справами.
Я відкинувся назад, на спинку м’якого сидження, поклавши голову на пуф і розпруживши в’язи, які мають спокій хіба вночі, до того ж не завжди, а лише тоді, коли я вкладався спати, та ще оце на морі — де я вилежувався на розкладачці під синьою парасолею, що тріпотіла крильцями, дозуючи ультрафіолет безхмарного сонця, чого цілком вистачало, щоб біле тіло, з яким я часто мав свої суперечки, вкривалося легкою засмагою, не спікаючись і не облущуючись.
Отож, я поринув у справи, віддавшись їм, яких назбиралося і набігло, з усією післявідпустковою натхненністю. Я заплющив очі й увійшов у свій робочий кабінет — я не мав кабінету на цій безнадійно тлінній землі, де все минуще й минає швидше і швидше, де міняються вартості і герої, день і ніч, чорне і біле, стілець і стіл і навіть їхній дизайн. Мій кабінет був так само зі мною, як слимакова хатина зі слимаком, його годі було побачити, адже був не на мені, а в мені — не на моєму карку, а в мені всередині. Там, де серце? Радше, на тридцять-сорок сантиметрів вище, захищений від загроз і зазіхань, негод і лихого погляду. Я заходив туди, коли мені було потрібно, і будь-де. Заходив, сідав і брався до праці,
— Теракт —
Розплющивши очі, я побачив перекинене відро, вода розтікалася змійками по вагону, морський коник лежав на бочку і дивився на мене благальними оченятами.
Вагон, у якому я їхав, з відкритим салоном, розділеним навпіл скляною перегородкою на половину для курців і половину для тих, хто не курить, був майже порожнім. Потяг або ж те, що від нього залишилося, знаходився посеред покинутого поля з незібраним врожаєм перестиглого жита, що важко колосилося і вгиналось на вітрі шелестом, в якому вчувався стогін.
В небо вигадливими химерами стирчали, розкривши гострі пелюстки розкустраних колій і покручених кривими спіралями пасажирських вагонів металеві квіти глобального тероризму. Тероризували всі всіх, леопард — антилопу, Людина — Природу, глупота — розум. Від запаху, що стояв навколо, понуджувало. Поїзди далі не їхали.