Ґ.А.Ф.
Ще якась частина дротів вела в ОФІС, що розташовувався на самій горі, з вікнами довкола, вся ця багатоповерхова споруда нагадувала велетенський аеропорт — це був аеропорт, автопорт, просто порт. На розграфлені злітні смуги даху сідали джети і аеробуси, боїнґи і конкорди, руслани й людмили, мрії і ани, широкими водами річки пливли, щоб пришвартуватися і відшвартуватися, кораблі, з глибин виринали оснащені лазерами субмарини, гігантські крани розвантажували і завантажували товар, тисячі озброєних до зубів охоронців стояли на пристані, сотні чергували на катерах берегової охорони, десятки гелікоптерів висіли в небі. Суперсучасні супутники надсилали в центральний пункт управління інформацію, де її збирали й опрацьовували обчислювальні системи з мільярдами терабайтів пам’яті. Десятки тисяч службовців працювало тут, тисячі художників стояли за дигітальними мольбертами, в кліматизованих конференц-залах відбувалися конференції, за віртуальними круглими столами проводилися семінари, у виставкових галереях відкривалися виставки, в сотнях павільйонів митці тлумачили віртуальні полотна, скульптурні зображення й інсталяції, поруч, у сусідніх приміщеннях, тривали нон-стоп-аукціони і ґоу-ґоу-дансінґи, на інших поверхах розташовувалися ресторани, суші-бари і закупівельні центри, сотні тисяч відвідувачів з усіх куточків планети і сусідніх галактик відвідували щодня ЗЕ ҐЛОБАЛ АРТ ФЕКТОРІ.
Юдит із головою Олоферна
У середу прийшла Юдит з дітьми. Я чекав її від обіду. Позаяк з дітьми ніколи не знаєш, коли і куди прийдеш, ми не домовлялися про конкретну годину. По дорозі вони почали чубитися, і Юдит їх довго і нудно розбороняла. Вже на останньому відтинку, коли Юдит була майже рада, що цього разу все так легко обійшлося, коли залишалося звернути праворуч, вони, наче змовившись, кинулися ліворуч, вона їх гукала, бігла, погрожувала і нарешті впіймала глибоко в лісі, звідки довелося добрих двадцять хвилин вертатися на роздоріжжя, — покоління, що формується без братів Ґрімм.
Вже місяць Юдит користувалася громадським транспортом, багато ходила пішки, наче богиня античної філософії, терзана думками-дітьми, відтоді, як одного разу, забравши малечу з садочка, котилася вулицею Радецького (того самого), діти-думки товклися позаду, лізли на шию, не допомагало й сичання-відмахування, внаслідок чого — природно — було втрачено контроль над транспортним засобом.