Залишилась екстрема. Фон Левітскі приїхав до готелю «Ріц», замовив люкс, пляшку французького коньяку «Мартель» і цитрину з цукром. Зі свого номера він набрав секретний номер імперської канцелярії безпеки. Прямий номер бригаденфюрера СС Шелленберґа. Пішов ва-банк.
— Шелленберґ слухає, — пролунало в слухавці. Четверта мить.
— Привіт, Вальтере, — сказав по-англійському Дітер фон Левітскі, — це говорить Конрад Валленрод.
Шелленберґ не кинув рурки, і це була п'ята миттєвість цієї теплої зими.
— Що сталося? — спитав німецькою мовою Шелленберґ. — Говоріть стисло і чітко.
— Через півгодини на Марієнпляц, 17, має стояти «Опель-Адмірал» з повним баком бензини, у відділенні для рукавиць — парабелум і бравнінґ із запасом обойм, у багажнику два «шмайсери», десять ріжків, ящик ґранат і — головне — снайперська гвинтівка з потужною оптикою.
— Все буде, — сказав Шелленберґ і після павзи додав: — Ти як, Конраде?
— О'кей, Біллі.
— Ну, бай.
— Бай.
Дітер фон Левітскі після цього набрав секретний прямий телефон штандартенфюрера СС Штірліца.
— Штірліц слухає.
— Дощ у Львові, — сказав по-українському Дітер фон Левітскі.
— Так, — по-німецьки відповів Штірліц — Що?
— Рівно о 10.00 на 37-му кілометрі Кеніґсберзького шосе я буду на «Опель-Адміралі».
— Гаразд. Шоста миттєвість тривала 627 секунд.
Вальтер Шелленберґ виконав усе. Дітер фон Левітскі мчав на «Опель — Адміралі» по кеніґсберґському шосе і зупинився на 37-му кілометрі. Годинник показував 9.51. Фон Левітскі відкрив відділення для рукавиць: парабелум, бравнінґ, чотири обойми. Вийшов з машини, відкрив багажне відділення, є — два «шмайсери», ріжки з набоями, ящик з ґранатами і снайперська гвинтівка.
На чорному «Опель-Капітані» під'їхав штандартенфюрер СС Штірліц. Зупинився. Вийшов, кинувся до Дітера фон Левітскі:
— Дмитре!
— Максиме!
Скупо обнялися. Говорили по-українському. Урочисто пропливала сьома миттєвість.
— Вітання тобі, Максе, від дружини, від наших і особисто від Миколи.
— Від Лебедина?
— Так.
— Чом так зненацька?
— Обидві явки провалено. Ти як?
— Надійно, поза будь-якими підозрами.
— Я привіз прізвище резидента совєтської розвідки. Сьогодні його маємо ліквідувати. Мусиш дати його розпорядок і маршрут.
— Хто?
— Оберґрупенфюрер СС Мюллер!
Восьма мить вдарила підпільного члена ОУН Максима Ісаченка в однострої штандартенфюрера СС. Після павзи він спитав:
— Неодмінно сьогодні, Дмитре?
— Завтра буде пізно.
— Добре, слухай сюди, Дмитре.
Коли прощалися коротко, без зайвих слів і вже без обіймів — конспірація, настала дев'ята, дуже зворушлива мить: Дітер фон Левітскі вийняв зі своєї дорогої валізи пакунок і простягнув штандартенфюреру Штірліцу:
— А це, Максе, від мене і від хлопців. День же сьогодні не забув який?
Очі штандартенфюрера зволожились, він нічого не відповів, сів до авта і поїхав у напрямку Берліна.
Дітер фон Левітскі рівно через 30 хвилин поїхав у тому самому напрямку.
При в'їзді в Берлін його зупинив патруль шляхової служби. Але це був не простий патруль, серед поліцаїв було кілька есесівців. Дітер фон Левітскі показував усі необхідні документи поліцаєві, коли побачив, як до нього підходять троє есесманів — офіцер і двоє автоматників. Ребра ґранати боляче врізалися в ліву долоню Дітера фон Левітскі.
Довго і болісно тривала десята миттєвість. Есесівці не чіплялися, фон Левітскі поїхав собі.
Рівно о 12.30 штандартенфюрер СС Штірліц зателефонував до оберґрупенфюрера Мюллера і запитав:
— Гер оберґрупенфюрер, маю до вас пильну справу, яка займе трохи часу, тому краще після обіду, ви обідаєте як завжди?
— Як завжди, але після обіду я не люблю неприємних справ, — відповів Мюллер.
— Я б не сказав, що ця справа неприємна.
— Тоді заходьте, Штірліце.
Штірліц знав, що запам'ятовується остання фраза, тому запитав Мюллера:
— Гер оберґрупенфюрер, ви часом не знаєте, як по-російському звучить смерть?
— Смєрть… — буркнув Мюллер і поклав рурку. Майнула одинадцята мить.
Дітер фон Левітскі лежав на горищі навпроти кнайпи «Біля двох оленів», де обідав оберґрупенфюрер СС Мюллер. Лише там на його смак готували свинячі ніжки в капусті й подавали добру горілку. А гер Мюллер пив лише горілку.
Обідав оберґрупенфюрер у товаристві свого ад'ютанта. Після традиційних свинячих ніжок у капусті вони пили добру пшеничну горілку і чекали на каву, з якою Мюллер наказав не квапитися, для нього найбільшою насолодою був саме цей етап обіду — горілка після їжі перед кавою. «Странно, — думав він незрозумілою для свого ад'ютанта мовою, — нікогда нє думал, что смоґу получать удовольствіє от водкі после обєда, сказал би мнє лєт дєсять назад кто-то, что я вип'ю сто ґраммов послє єди і нє виблюю, я би рассмєялся, а оказиваєтся, ето очень пріятно». Мюллер випив ще чарку і підвівся.
— Кави не треба! — гукнув кельнерові, а ад'ютантові сказав:
— Зачекаю на вас в авто.
«Кофе ето всьо-такі гадость», — подумав Мюллер і вийшов. Дзенькнула дванадцята мить.