Оглядаючись на своє довге життя (а я народився, коли президентом був Лінкольн), я думаю, що мені вдалося подолати тривогу за допомогою таких речей.
1. Я бачив, що тривога непродуктивна. Бачив, що вона заводить мене в нікуди і може зламати мою кар’єру.
2. Я бачив, що вона руйнує моє здоров'я.
3. Я був настільки зайнятий плануванням та виграванням нових ігор, що не мав часу переживати за вже програні матчі.
4. Нарешті, я взяв за правило ніколи не привертати увагу гравця до його помилок, поки не пройде доба після гри. Замолоду я перевдягався разом із гравцями. Якщо команда програла, я не міг утриматися від гострої критики на адресу гравців. Але це тільки побільшувало мої тривоги. Якщо ви критикуєте гравця перед його колегами, він утрачає мотивацію. І якщо я не був певен, що зможу стримати язика, то намагався не зустрічатися із гравцями відразу після програшу. Я не обговорював з ними поразку до наступного дня. До того часу я охолону, помилки здаватимуться не такими великими, говоритиму я спокійно, і розмова пройде конструктивно.
5. Я намагався надихати гравців, вихваляючи їх за перемоги, а не принижуючи пошуком недоліків. Я намагався знаходити добре слово для всіх.
6. Я побачив, що більше тривожуся, коли стомлений, тому спав по десять годин та ще й в обіди примудрявся подрімати.
7. Гадаю, я уникнув тривог і прожив довге життя завдяки постійній активності. Мені вісімдесят п'ять, але я не збираюсь на пенсію, поки не почну знову і знову розповідати ті самі історії, — це означатиме, що я старію.
Конні Мак не читав про те, як перестати хвилюватися, тож виробив свої правила. Чом би вам не скласти список правил, які допомагали вам у минулому, — і не записати їх тут?
Мої способи подолання тривоги чи неспокою:
1.
2.
3.
Я позбувся виразки шлунка і тривоги, змінивши роботу і ставлення до життя
'ять років тому я хворів, та ще й депресія мене охопила. Лікарі сказали, що у мене виразка шлунка, і посадили мене на дієту. Я пив молоко і їв яйця, аж мене почало нудити від них. Але мені не покращало. Якось я прочитав статтю про рак. Мені здалося, що у мене всі симптоми цієї недуги. Тепер я не хвилювався. Я був нажаханий. Природно, що мій шлунок тепер палав вогнем. Останнім ударом було те, що у двадцять чотири мене визнали непридатним для служби у війську! Напевне, я був у кепському стані, хоч зазвичай у такому віці наступає розквіт фізичних сил.
Я не бачив жодного променя надії. У відчаї я спробував проаналізувати, як довів себе до такого стану. І поступово мені відкрилася правда. За два роки до того я вів щасливе і здорове життя моряка, але мусив покинути море і піти на завод. Мені не подобалась робота на заводі, крім того, я опинився у товаристві найгірших песимістів, яких тільки можна було зустріти. Вони постійно бурчали. Все було не так. Вони проклинали свою роботу, платню, шефа і все на світі. Я зрозумів, що підсвідомо починаю перейматися їхнім занепадництвом.
Поступово я почав усвідомлювати, що моя виразка стала наслідком моїх власних негативних думок та емоцій. Тому я вирішив повернутися до роботи, яку любив, — працювати моряком, а також спілкуватися з людьми, які мислять конструктивно й оптимістично. Напевне, це рішення врятувало моє життя. Я цілеспрямовано шукав друзів, які думали прогресивно — здорових, оптимістичних чоловіків, вільних від тривоги... і виразки шлунка. Щойно змінилися мої емоції, як змінився і мій шлунок. Незабаром я взагалі забув, що у мене була виразка. Я побачив, що заразитися здоров'ям, щастям та успіхом так само легко, як і перейнятися чужими тривогами, озлобленістю та невдачами. Це був найважливіший урок у моєму житті. Я мав би зрозуміти це давно. Я чув і читав про це десятки разів. Але мені довелося дорого заплатити за цей досвід.
Тепер я слідкую за зеленим світлом
кільки я себе пам’ятаю, з раннього дитинства і до зрілих років, я був професійним панікером. Не можна було перелічити моїх тривог. Деякі з них мали реальне підґрунтя, та більшість були уявнішими. Дуже рідко було так, що я не хвилювався, — тоді я починав тривожитися, бо мені здавалося, що я щось пропустив.
Але два роки тому я розпочав нове життя. Причиною цього став самоаналіз моїх помилок, а також «безстрашна інвентаризація» мого характеру. Це дозволило чітко побачити причину тривог.