«Але, слава Богу, у мене залишалася ще одна дитина — мій чотирирічний синок — він і підказав мені шлях до вирішення проблеми. Одного дня я приречено сидів у кріслі, поринувши у своє горе. Хлопчик підійшов до мене і запитав: „Тату, ти зробиш мені човника?“ У мене й рухатися не було бажання, не те що робити щось. Але мій син — дуже наполеглива особа, і мені довелося капітулювати.
Щоб змайструвати човника, я витратив три години. Коли я віддав синові готову іграшку, то зрозумів, що під час тієї роботи не відчував звичної для мене нервової напруги і вперше за багато місяців знайшов душевний спокій!
Це відкриття збудило мене зі сну, в якому я перебував, і змусило замислитися. Вперше за багато місяців я спробував тверезо оцінити ситуацію. Я зрозумів, що неспокій зникає, коли ми зайняті справою, пов'язаною з плануванням і обмірковуванням. Я подолав неспокій, майструючи човник для сина, тож вирішив постійно щось робити.
Наступного вечора я походжав з кімнати в кімнату і складав перелік робіт, які необхідно виконати. З'ясувалося, що дрібного ремонту потребують десятки речей: книжкові шафи, східці, кватирки, штори, дверні ручки, замки, водогінні крани. Це приголомшило мене. Протягом двох тижнів я склав перелік необхідних робіт з 242 пунктів.
За останні два роки я виконав більшість із них. Крім того, я наповнив своє життя справами, які додавали мені сил. Двічі на тиждень я відвідую вечірню школу в Нью-Йорку. Я поринув у громадську діяльність, і зараз очолюю шкільну раду. Я беру участь у десятках зборів. Я допомагаю збирати гроші для Червоного Хреста і займаюся безліччю інших справ. Я настільки зайнятий, що в мене немає часу для неспокою».
Немає часу для неспокою! Саме це сказав Вінстон Черчилль, коли працював по вісімнадцять годин на добу у розпалі війни. Його запитали, чи непокоїться він через покладену на нього величезну відповідальність, і він відповів: «Я надто заклопотаний, щоб витрачати час на неспокій».
У такій же ситуації опинився Чарлз Кеттерінг, коли розпочав роботу над винаходом автоматичного стартера для автомобіля. Нещодавно містер Кеттерінг пішов на пенсію, а до цього він обіймав посаду віце-президента компанії General Motors і очолював у цій корпорації відділ з наукових досліджень і розробок. А на початку кар'єри він був такий убогий, що лабораторія його містилася в хліві! Щоб купити продукти, йому доводилося брати гроші у дружини — та отримувала півтори тисячі доларів за уроки гри на фортепіано, — згодом він мусив позичити п'ятсот доларів під заставу своєї страховки. Я запитав його дружину, чи хвилювалася вона в той важкий для них час. «Звісно, — відповіла вона, — я так нервувала, що не могла спати, але Чарлз випромінював спокій. Він надто поринув у свою роботу, щоб хвилюватися за її результат».
Видатний учений Пастер казав, що «душевний спокій можна знайти в бібліотеках і лабораторіях». Чому саме там? Тому що люди, які працюють у бібліотеках і лабораторіях, зазвичай надто захоплені справою, щоб турбуватися. Дослідники рідко страждають на нервові розлади. У них просто немає часу на таку розкіш.
Чому така проста річ, як заняття якоюсь справою, допомагає позбутися неспокою? Один з основних законів психології стверджує, що будь-яка людина, хоч яка розумна вона була б, може думати тільки про один предмет. Ви не певні щодо цього? Добре, тоді давайте проведемо експеримент.
Відкиньтеся у кріслі, заплющіть очі і спробуйте одночасно подумати про статую Свободи і про ваші плани на завтрашній ранок.
Правда ж, ви з'ясували, що про те і про те можна думати лише по черзі, але не одночасно? Це правило стосується й емоцій. Ми не можемо відчувати задоволення від заняття улюбленою справою, перебуваючи у пригніченому настрої. Один вид емоцій витісняє інший. До речі, це просте відкриття дозволило армійським психіатрам творити справжні дива під час війни.