Принаймні, такої думки дотримують фахівці. Наприклад, суддя Джозеф Сабат із Чикаго, який провів понад сорок тисяч шлюборозлучних процесів, упевнено заявляв: «Всі нещасливі шлюби засновані на дрібницях». Френк С. Хоган, прокурор округу Нью-Йорк, казав: «Більше половини кримінальних злочинів, що потрапляють на розгляд суду, були вчинені через дурниці. Показна ресторанна бравада, сімейні суперечки, ущипливі зауваження, зухвалі слова та поведінка — ось ті дрібниці, які спричиняють напади і вбивства. Мало хто з нас стикався у житті зі справжніми труднощами й жорстокістю. Адже саме ляпаси нашому себелюбству, амбіціям і гордощам є причиною половини серцевих захворювань у світі».
У своєму першому шлюбі Елеонора Рузвельт «тривалий час почувалася некомфортно», бо її новий кухар погано готував. «Але якби це сталося зараз, — казала місіс Рузвельт, — я просто знизала б плечима і забула про цю дрібницю». Чудово! Саме так поводяться дорослі люди. Навіть деспотична Катерина Велика зазвичай лише кепкувала з невдалих «шедеврів» кухаря.
Якось ми з дружиною обідали у нашого друга в Чикаго. Він не дуже рівно відрізав шматок м'яса. Я не помітив цього. А навіть якби й помітив, не звернув би уваги. Але його дружина побачила це і напала на нього при нас: «Джоне, — скрикнула вона, — чи ти не бачиш, що робиш? Невже ти не можеш різати акуратніше?»
Потім вона звернулася до нас: «Він завжди незграбно поводиться за столом. І навіть не намагається виправитися». Може, він і не збирався лінійкою вимірювати відрізувані скиби, але мене вразив його терпець — як він міг прожити з такою дружиною двадцять років. Як по правді, то я краще харчувався б хлібом із сосисками та гірчицею, але в доброзичливій атмосфері, — ніж їсти качку по-пекінському й акулячі плавці під акомпанемент жінчиної лайки.
Незабаром і ми запросили на обід цю подружню пару. Якраз перед тим, як вони мали прийти, моя дружина виявила, що три серветки на столі не гармонують зі скатертиною.
«Я кинулася до кухаря, — розповідала вона мені пізніше, — і дізналася, що три інші серветки з комплекту відправили до пральні. Гості вже стояли на порозі, і часу накрити стіл наново вже не залишалося. Я готова була розридатися. В голові снувала лише одна думка: „І через цей безглуздий збіг обставин я маю зіпсувати собі весь вечір?!“ Потім я опанувала себе, і вирішила будь-що перебути час собі на втіху. І цілий вечір у мене був піднесений настрій. Я подумала, що краще виглядатиму в їхніх очах неохайною господинею, ніж знервованою жінкою з кепським характером. Та, наскільки я зрозуміла, ніхто навіть уваги не звернув на ті серветки!»
Відомий правовий принцип каже: «De minimis non curat lex», що в перекладі означає: «Закон не вдається до дрібниць». І людина не повинна зважати на дрібниці, якщо хоче зберегти душевний спокій.
Здебільшого, все, що нам слід зробити, щоб не дратуватися через дрібниці, — це створити в своєму мозку нову настанову, спрямовану на задоволення. Мій друг Хоумер Крой, автор книги «Вони мали побачити Париж» і десятка інших творів, наводить чудовий приклад того, як можна це зробити. Під час роботи над однією зі своїх книг Крой мало не збожеволів. Причиною його розпачу було деренчання радіаторів у його нью-йоркській квартирі. Пара клекотіла в трубах, а мій друг клекотів од люті за своїм письмовим столом.
«Тоді, — розповідав Хоумер Крой, — я вирушив із друзями у похід. Я слухав, як тріскотять гілки в багатті, і думав, що цей звук нагадує мені шипіння пари в радіаторах. Чому ж мені приємно чути тріскотіння палаючого хмизу, а булькіт у трубах викликає відразу? Коли я повернувся додому, то сказав собі: „Мені подобається звук, із яким горять дрова. Шум води у трубах опалення дуже на нього схожий. Я зараз засну, й мене не турбуватиме цей шум“. Так я і зробив. Ще декілька днів я звертав увагу на булькотіння, але незабаром просто забув про нього.
Таке відбувається з більшістю дрібниць, які нас нервують. Але вони достають нас до печінок лише тому, що ми переоцінюємо їх значення».
Дізраелі казав: «Життя надто коротке, щоб витрачати його на дрібниці». «Ці слова, — писав Андре Моруа в журналі This Week, — допомогли мені витримати багато тяжких випробувань. Я зрозумів, що ми часто дозволяємо собі турбуватися через дрібниці, які насправді заслуговують лише на зневагу і забуття. Для життя на цій землі нам відведено лише декілька десятиліть, а ми безповоротно втрачаємо час, переймаючись образами, про які вже за рік не пам'ятатимемо. Ні, так не повинно бути. Давайте присвятимо своє життя гідним людини справам і мріям, нехай нас надихають великі задуми, справжні відчуття і безсмертні вчинки. Адже наше життя надто коротке, щоб витрачати його на дрібниці».