Зрозуміло, ми не почуваємося щасливими чи нещасними через самі лише життєві обставини. Важливо те, як ми реагуємо на них. Саме це визначає наші відчуття. Ісус сказав, що царство небесне всередині нас. Втім, усередині нас і пекло.
Всі ми здатні перебути катастрофи і трагедії, здатні вийти з них переможцями, якщо змушені це зробити. Нам здаватиметься, що це перевершує наші можливості, але ми володіємо внутрішніми ресурсами надзвичайної сили, які допоможуть витримати все, якщо ми їх використаємо. Ми дужчі, ніж нам здається.
Покійний Бут Таркінгтон[8] любив повторювати: «Я можу прийняти все, що нав'язуватиме мені життя, окрім одного — сліпоти. Це єдине, чого я не зможу пережити».
Якось, коли Таркінгтону було вже за шістдесят, він поглянув на килим на підлозі і побачив замість нього невиразну пляму. Він не міг розрізнити візерунок. Таркінгтон звернувся до лікаря і дізнався страшну правду: він втрачає зір. Одне око в нього вже майже не бачить, а на друге чекає така сама доля. Сталося те, чого він понад усе боявся.
І яка ж була реакція Таркінгтона на це «найгірше з усіх можливих нещасть?» Чи було у нього відчуття: «От і все. Це кінець»? Ні. На свій подив, він зберігав гарний настрій, навіть жартував. Його дратували невиразні плями. Вони пропливали перед очима і затуляли навколишній світ. Та коли з'являлася найбільша пляма, він говорив: «Привіт! Знову дідусь завітав! Цікаво, куди він прямує такого чудового ранку».
Чи могла доля зламати такий дух? Відповідь одна: звісно, ні. Коли настала цілковита темрява, Таркінгтон сказав: «Я зрозумів, що можу змиритися з утратою зору так само, як людина може змиритися з багатьма іншими подіями. Навіть якщо б я втратив всі п’ять відчуттів, я б зміг жити далі у своєму внутрішньому світі. Адже ми бачимо розумовим зором і живемо всередині нашої свідомості незалежно від того, знаємо ми про це, чи ні».
Сподіваючись повернути зір, Таркінгтон зніс понад дванадцять операцій за один рік, причому під місцевою анестезією! Чи нарікав він на це? Він розумів, що їх треба було зробити. Він знав, що не може уникнути цього, і що єдиний спосіб зменшити страждання — примиритися з неминучим і гідно його прийняти. Він відмовився від окремої палати в лікарні і попросився у загальну, де б міг спілкуватися з іншими хворими. Він намагався підбадьорювати їх. І коли він повинен був раз у раз зносити все нові й нові операції, під час яких перебував у цілковитій свідомості, то намагався переконати себе в тому, що йому ще дуже пощастило. «Як чудово! — повторював він. — Як чудово, що зараз наука в змозі оперувати навіть такий складний орган, як людське око!» Звичайна людина неодмінно б отримала нервовий розлад, якби їй довелося осліпнути, а потім витерпіти понад дванадцять операцій. Але Таркінгтон казав: «Я не погодився б проміняти свій досвід на інші, щасливіші події». Він навчив його миритися з неминучим. Він дав йому розуміння того, що в житті немає нічого понад його силу. Таркінгтон усвідомив те, про що казав Джон Мільтон: «Нещасливий не той, хто сліпий, а той, хто не в змозі витерпіти сліпоту».
Маргарет Фуллер, відома феміністка з Нової Англії[9], якось висловила своє життєве кредо: «Я приймаю Всесвіт!» Коли старий буркотун Томас Карлейль почув ці слова в Англії, він пробурчав: «Бігме, для неї це краще!» І справді, нам теж краще прийняти неминуче!
Якщо ми висловлюватимемо своє обурення, чинитимемо опір і тужитимемо, ми все одно не змінимо неминучого, — зате змінимося самі. Я знаю це напевне. Я вже спробував.
Якось я відмовився приймати неминуче. Я поводився безглуздо, нервував і обурювався. Мої безсонні ночі перетворилися на суцільний кошмар. Зі мною сталося все, чого я не бажав. Цілий рік отак я катував себе, аж мусив змиритися з тим, що, як я знав із самого початку, не можна було змінити. Мені слід було б разом з Уолтом Уітменом вигукнути:
Дванадцять років я доглядав худобу на фермі. Але я жодного разу не помічав, щоб у джерсійської корови підвищувалася температура через те, що на пасовищі посохла трава, чи через дощ зі снігом або суховій; чи через те, що бугай залицяється до іншої корови. Тварини спокійно терплять злигодні. І тому у них не буває ні нервових зривів, ні виразок шлунка, вони ніколи не божеволіють.
9
Нова Англія — об'єднана назва групи штатів США: Мен, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут. —