Як ви гадаєте, чому автомобільні шини здатні довгий час витримувати навантаження під час руху? Спочатку виробники випускали скати, які опиралися навантаженням, але такі шини довго не витримували і репалися. Потім вони почали виготовляти скати, що поглинають поштовхи. Нова конструкція дозволяла шинам довгий час витримувати навантаження. Ми проживемо довше і спокійніше, якщо навчимося поглинати удари і поштовхи на кам'янистому життєвому шляху.
Що станеться з нами, якщо ми опиратимемося ударам життя замість того, щоб поглинати їх? Що буде з нами, якщо ми відмовимося «згинатись, як верба» і постійно «чинитимемо опір, як дуб»?
Відповідь дуже проста.
Ми зіткнемося з безліччю внутрішніх конфліктів. Ми хвилюватимемося, перебуватимемо у напрузі й невротичному стані. Якщо ми будемо опиратися і відмовимося прийняти жорстоку реальність нашого життя, то спочатку сховаємося у створеному нами ж ілюзорному світі, а потім збожеволіємо.
Під час війни мільйони переляканих солдатів повинні були або прийняти неминуче, або зламатися від спротиву. Як приклад, розглянемо випадок з Вільямом X. Касселіусом. Ось його розповідь, що отримала премію під час наших занять у Нью-Йорку.
«Невдовзі після того як я розпочав службу в береговій охороні, мене доправили до найгарячішого місця на березі Атлантичного океану. Мене призначили інспектором із вибухових речовин. Ви можете собі це уявити? Продавець крекерів стає інспектором із вибухових речовин! Кров холола у мене від самої думки про те, що я матиму справу з тисячами тонн тротилу. Курс навчання тривав два дні. І те, про що я дізнався, наповнило мене ще більшим жахом. Я ніколи не забуду свого першого завдання. Похмурої імлистої днини я отримав наказ вирушити на відкритий пірс Кейвен-Пойнт у Бейонні, штат Нью-Джерсі.
Я відповідав за трюм №5 на моєму кораблі. Я повинен був працювати там із п'ятьма вантажниками. Вони мали неабиякі м'язи, але нічого не тямили у вибухових речовинах. Вони вантажили надпотужні фугасні бомби, кожна з яких містила тонну тротилу — цього вистачило б, щоб висадити в повітря цю стару посудину і вирядити усіх нас до пращурів. Бомби спускали за допомогою двох канатів. Я постійно повторював про себе: „А раптом один трос зісковзне чи розірветься?“ О Боже! Який я був наляканий! Мене морозило. В роті пересохло. Ноги підкошувалися. Серце ледь не вистрибувало з грудей. Але ж я не міг утекти! Це було б дезертирство. Я зганьбив би себе і своїх батьків. Можливо, мене б навіть розстріляли як дезертира. Я не міг утекти. Я повинен був залишитися. Я бачив, що вантажники недбало поводяться із бомбами. Будь-якої миті корабель міг вибухнути. Близько години я перебував у стані невимовного жаху, від якого мені заклякло все тіло. Нарешті я звернувся по допомогу до здорового глузду. Я сказав собі: „Припустимо, вибух таки станеться. То й що? Ти все одно нічого не встигнеш відчути. Це найлегша смерть. Це значно краще, ніж померти від раку. Не будь дурнем. Ти ж не зможеш жити вічно. Ти повинен виконати це завдання, а то тебе розстріляють. Невідомо, що краще“.
Так я умовляв себе протягом кількох годин, доки нарешті відчув полегшення. Я подолав свій неспокій і страх, примусивши себе прийняти неминуче.
Я ніколи не забуду цього уроку. І тепер щоразу, коли я потрапляю в ситуацію, яку не можу змінити, я знизую плечима і кажу собі: „Забудь про це“. Цікаво, що це спрацьовує навіть для продавця крекерів».
Ура! Слава бравому продавцеві кондитерських виробів!
Крім розпинання Христа, найвідомішою і найтрагічнішою сценою смерті в історії людства вважається смерть Сократа. Навіть через десять тисяч років люди захоплюватимуться зворушливим описом цієї події, який належить перу Платона. Це один з найприголомшливіших і найпрекрасніших творів світової літератури. Декілька афінських громадян, що заздрили старому босоногому Сократові, висунули проти нього неправдиві звинувачення. Сократа засудили до смерті. Тюремник відчував до Сократа симпатію, тому, подавши йому келих із отрутою, сказав: «Намагайся легко приймати неминуче». Сократ так і вчинив. Він зустрів смерть зі спокоєм і гідністю.
«Намагайся легко приймати неминуче». Ці слова були сказані за 399 років до нашої ери. Та більше, ніж будь-коли, потребує цієї істини наш старий і вічно стурбований світ: «Намагайся легко приймати неминуче».