Упродовж останніх восьми років я прочитав майже все, що стосувалося боротьби з неспокоєм. Може, ви хотіли б дізнатися, яку найкращу пораду я знайшов у всіх цих книгах? Добре, ось вона. Це невеличкий текст. Ми повинні прикріпити його до дзеркала у ванній кімнаті і повторювати щоразу, коли вмиваємося, щоб не лише очистити наші обличчя від бруду, а й позбавити неспокою наші душі. Ця безцінна молитва належить перу Рейнольда Нібура, професора практичного християнства Об'єднаної теологічної семінарії в Нью-Йорку.
Якщо ви хочете подолати звичку хвилюватися, дотримуйтеся Правила 4.
Приймайте неминуче.
Розділ 10
Поставте «обмежувач» на свій неспокій
очете знати, як заробляють гроші на Уолл-стрит? Авжеж! Цьому мріють навчитися й мільйони інших людей. Але якби я знав відповідь, то примірник цієї книги коштував би десять тисяч доларів. Втім, є одна розумна ідея, яку застосовують успішні біржові маклери. Цю історію розповів мені Чарлз Робертс із Нью-Йорка, консультант із капіталовкладень.
«Я приїхав до Нью-Йорка з Техасу з двадцятьма тисячами доларів у кишені. Ці гроші дали мені друзі. Я мав купити на них акції. Я думав, що добре знаюся на діяльності фондового ринку, але втратив усі гроші до останнього цента. Щоправда, деякі оборудки дали мені неабиякий прибуток, але врешті я втратив усе.
Я не переймався б так, якби втратив власні гроші, — та я був приголомшений, бо змарнував гроші своїх друзів, хоча всі вони й були людьми зі статками. Я боявся зустрічатися з ними після провалу нашої непевної справи. Проте, на мій подив, вони не лише не образилися на мене, а й виявилися непоправними оптимістами.
Я знав, що діяв за принципом „пан або пропав“, і сподівався на успіх, здебільшого спираючись на думки інших людей. Як зазначив X. І. Філліпс, я „грав на біржі на слух, не знаючи нот“.
Я проаналізував свої помилки і вирішив, що, перш ніж повертатися на фондову біржу, мені слід більше дізнатися про те, як вона працює. Я познайомився з найуспішнішим біржовим гравцем за всю історію існування біржі. Його звали Бартон С. Кастл. Я вірив, що можу багато чому в нього навчитися, адже він мав репутацію людини, яка тривалий час успішно здійснює фондові операції. Я розумів, що цей успіх не є наслідком просто щасливого збігу обставин.
Він поставив мені декілька запитань про мої минулі операції на фондовому ринку. Потім він пояснив мені найважливіший принцип цього бізнесу: „На кожну зі своїх біржових операцій я поставив „обмежувач збитків“. Якщо я купую акції, скажімо, по п'ятдесят доларів за штуку, то негайно встановлюю режим „обмеження збитків“ на рівні сорока п'яти доларів. Це означає ось що: якщо ціна на ці акції впаде більш ніж на 5 пунктів, то вони автоматично будуть продані. Таким чином мої збитки обмежаться п'ятьма пунктами“.
„Головне — розумно організувати свої біржові справи, — продовжував досвідчений наставник, — тоді в середньому ваш прибуток становитиме двадцять п'ять або навіть п’ятдесят пунктів. Отже, обмеживши свої збитки п’ятьма пунктами, ви можете помилитися більш ніж у половині операцій, і при цьому все ж таки заробити чимало грошей“.
Я одразу ж застосував цей підхід і застосовую його донині. Це допомагає мені захищати інтереси моїх клієнтів і заробляти десятки тисяч доларів.
Поступово я зрозумів, що режим „обмеження збитків“ можна використовувати не лише стосовно фондового ринку. Я почав ставити „обмежувач“ на будь-які свої прикрощі та образи. І цей режим завжди виправдовував себе.
Наприклад, я часто снідаю разом зі своїм другом, який ніколи не приходить на зустріч вчасно. Раніше його запізнення дратували мене, оскільки він з’являвся у кафе рівно тоді, коли половина відведеного на сніданок часу вже спливала. Врешті-решт я розповів йому про „обмежувач“, який я встановив на свій неспокій. Я сказав: „Послухай, Білле, мій „обмежувач“ вмикається через десять хвилин після призначеного часу нашої зустрічі. Якщо ти не з’явишся у цей період, я вважатиму нашу домовленість недійсною і не чекатиму на тебе“.
Боже милий! Якби багато років тому мені вистачило глузду поставити „обмежувач“ на своє нетерпіння, на свій характер, на своє прагнення виправдати себе, на свій жаль, на своє розумове й емоційне напруження! Чому мені забракло здорового глузду, аби оцінити кожну ситуацію, яка загрожувала моєму душевному спокою? Адже я міг сказати собі: „Послухай, Дейле Карнегі, це повинно тебе хвилювати лише ось до такої межі, і все“. Чому я не робив цього раніше?