— Ти пам’ятаєш вчорашній день? — запитала вона вкрадливо.
— Так… звісно… я… Хоча… Зараз-зараз…
Дівчата перезирнулися. Кучерява продовжила:
— Ти пам’ятаєш, як ти сюди потрапив зранку?
— Ну звісно… я… Стоп… Я… Зараз, я ж повинен це пам’ятати… Зараз я це пригадаю…
— Ти щось розумієш? — звернулася блондинка до тієї, що назвала себе Розою.
Кучерява в капелюсі відповіла:
— Я розумію лише, що це той самий чоловік, на чиїх похоронах ми сьогодні побували. Це я розумію на всі сто.
— Залишається тільки з’ясувати, мертвий він чи живий, — озвалася чорне каре і закурила ще одну цигарку, вдивляючись за вікно. За вікном щільною стіною стояв туман.
Бармен підійшов до барної стійки, налив собі п’ятдесят грам віскі і випив, гупнувши чаркою по ляді.
— Сигарету? — Блондинка сиділа тепер на високому табуреті біля бару. Як вона встигла опинитися тут, за метр від нього?
Решта дівчат сиділо обабіч неї.
— Ти від нас не втікай, — сказала кучерява. — Розказуй давай. Живий? Чи мертвий?
Тремтячими пальцями бармен взяв сигарету. Сусідка блондинки подала йому вогню.
— Ж-живий, — сказав бармен.
— Чим доведеш? Я тобі сьогодні над могилою «Вічная пам’ять» співала.
— Я… я теплий…
— Не задубів ще. — Блондинка порснула сміхом.
Чорнява взяла його долоню в руки.
— Як лід. На, спробуй.
Спеціалістка з виживання взяла чоловікову руку й відразу ж випустила.
— Як ніч на Північному полюсі, — сказала вона. — Пригадуєш, Йохане? Наші ночі на Північному полюсі? Там я зрозуміла, яке важливе буває людське тепло. Вибач за каламбур.
— Коротше, ні живий, ні мертвий, — підсумувала кучерява, помацавши й собі його руку.
— І що нам з тобою тепер робити?
— Стривайте, не треба нічого робити. Давайте спокійно все обговоримо, як розумні люди, і ми зрозуміємо, в чому справа. Тут явно якась помилка… Я не той, за кого ви мене маєте… Я нормальна жива людина… Я… я людина з вищою освітою…
— І що тоді людина з вищою освітою робить за барною стійкою в порожньому барі?
— Зачекайте, це якийсь абсурд. Ми взагалі не про те говоримо…
— По-моєму, в нього ще не закінчилися посмертні видіння, — сказала чорне каре. — Якщо він дійсно мертвий і не впізнає нас, він може бачити привидів. Гей, бармене з вищою освітою, ти зараз бачиш привидів?
Бармен не знайшовся що відповісти.
— Та ні, ви — реальні люди. Такі ж, як і я.
— Як ти? — хором спитали жінки.
— По-моєму, в такому стані його залишати тут немає сенсу, — сказала кучерява.
— А по-моєму, ми його з кимось переплутали.
— Думаєш, він здався і це безповоротно?
— Йохан ніколи не здавався, — озвалася блондинка. — Я думаю, в нас теж немає такого права. Може, ми помилилися? Може, це й справді не Йохан?
— Я його впізнаю навіть на тому світі, — впевнено сказала королева естетичної медицини.
— Мені здається, в цьому вся фішка — не забувати його, — погодилася блондинка.
— І що ти пропонуєш? Влаштувати поминки і знову заспівати «Вічная пам’ять»? — втрутилася кучерява. — «Впізнавати» і «не забувати» — різні речі, як на мене. Я його впізнала. Я бачу, що це він. І я з цього кафе без нього нікуди не вийду. А ти можеш пам’ятати його, скільки твоїй душі забагнеться. Але деінде. О’кей?
— Стривайте… припиніть це все! Негайно! — вигукнув бармен і схопився за голову. — Господи, я не пам’ятаю, хто я. Хто я? Ну, хто я?
— Людина з вищою освітою? — несміливо підказала блондинка і тут же порснула сміхом.
— Так, так, так… Треба подумати. Якщо я не пам’ятаю, хто я, але розумію, що я не пам’ятаю цього, значить, я мислю. Я мислю, значить, я існую! — вигукнув, наче закляття проти нечисті, бармен.
— Дівчата, по-моєму, це Декарт, а не Йохан. Мені вривається терпець. Я пропоную залишити все, як є, — сказала чорне каре. — Врешті-решт, тепер ми знаємо, де його можна знайти. Пропоную навідуватися до нього час від часу.
— Еге ж. Будемо приносити квіти.
— Будемо доглядати тут за інтер’єрчиком…
— Сидіти за цими столиками, палити свічки, згадувати його…
Дівчата замовкли. Бармен відчув, як йому відняло мову.
— Але що йому заважає встати й піти? Ось чого я не розумію, — озвалася блондинка. — Я ж йому пропоную цілий світ і цукерку. Це я так про себе скромно.
— Боїться прогадати, напевне.
— Йохан ніколи нічого не боїться. Він як тигр, який вичікує слушний момент для атаки, — озвалася спеціалістка з біржових махінацій.
— Перепочиває, іншими словами, — підсумувала чорне каре. — Його можна зрозуміти. Коли ж іще відпочинеш, як не на тому світі.