11
А в іншому помешканні, поверхом вище, сиділи двоє похмурих сильних чоловіків і їли з ножа рибні консерви. Схожі були на мисливців, або рибалок, або дослідників арктичних просторів, океанських глибин. Щетина на їхніх обличчях гостро зблискувала в світлі електрики, зморшки глибоко западали, коли вони супились і мовчали, ламаючи гострими міцними зубами риб’ячі кістки. Один мав довге немите волосся, котре робило його схожим на морського розбійника, інший був коротко стрижений і заведений, грізно стискав у руці німецький багнет, час від часу вганяючи його в консервовану рибу. На підлозі довкола них лежали речі, котрі пасували б якійсь географічній експедиції чи рятувальній команді, — спальники й гасові пальники, важкі ліхтарі та гірськолижні окуляри. Згори на всьому цьому лежала зламана веб-камера, що лише увиразнювало образ мужніх запеклих дослідників та мандрівників. Якийсь смуток світився в їхніх очах, якась невимовна жага, котра шукала виходу, не до кінця усвідомлена спрага, що розпалювала їм груди, женучи вперед, у сині пекучі сніги, що освічувалися літаками.
— Послухай, брате, — говорив волохатий, котрий виглядав упослідженішим і запеклішим від товариша, — заїбало чекати. Що ми сидимо тут, як полярники на крижині? Лижі в руки і пішли!
— Без провідника? — сумнівався інший, чий шкіряний комбінезон був густо перемащений соусами та губною помадою. — Не дійдемо.
— Та послухай, — переконував його упосліджений. — Дійдемо. Не в тайгу ж ідемо. Я дуріти почну в цьому готелі! В них же тут навіть гарячої води немає! Що ж ми — тюлені, без гарячої води жити?!
— Я мінералкою миюся, — заперечував перемащений. — Вона кімнатної температури.
— Кактуси треба поливати при кімнатній температурі! — кричав упосліджений. — А митися треба гарячою водою. У нас скоро тиф почнеться. Треба йти.
— Брате, — заспокоював його перемащений, — ти не хвилюйся. Скажеш іти — підемо. Ти на лижах бігати вмієш?
— Ні, — відповідав упосліджений.
— І я не вмію, — признавався перемащений. — Значить, підемо пішки.
На тому й порішили.
12
А ще в одному вікні замріяний юнак з яскравою рудою чуприною ходив від ліжка до дверей і пригнічено розмовляв із кимось по телефону. Себто не так говорив, як вислуховував якісь безкінечні скарги, побажання, рекомендації та погрози, пропускав усе це крізь своє гаряче серце і холодний мозок, не втрачаючи ні на мить самоконтролю, міряв широкими кроками простір кімнати, притискаючи ліктями до тіла якісь металеві предмети, схожі на бутафорні термометри з лялькового театру. Складалося враження, ніби мав застуду, і всю безодню цієї застуди можна було виміряти лише такими, нелюдських розмірів термометрами, схожими на флейти.
А в інших помешканнях, за іншими вікнами теж відбувалося безліч захопливих подій — якісь польські скаути мішали вино з фантою, готуючись до гучної забави; якісь прочани читали вголос Євангеліє від Луки, передаючи Святе Письмо тому, в кого теплі руки і неперестуджений голос; якісь росіяни телефонували на Сахалін, оскільки там уже настав новий рік і, відповідно, можна було починати святкове дійство. Сміх та зітхання котилися високими коридорами, і теплий пар здіймався від випадкових перехожих унизу, і сніг, що пройшов над містом, тепер висів на гілках, мов парашути чи використана вагонна білизна, котру, попри всі заклики провідника, так ніхто і не здав.
13
Я знав, що надовго вона не затримається. Питання було лише в тому, чи має вона куди йти. Вона розповіла, що вдома на неї чекають доньки, що вони зовсім дорослі, сидять з бабусею і слухають платівки, які займають півквартири. Час від часу вона телефонувала їм, і тоді вони співали разом.
14
— Так, — говорив він похмурим голосом. — Найважливіше — це шлях воїна. Пройти вузькою кладкою поміж забуттям та безсмертям, оминути всі перешкоди, вийти в долину втіхи й одкровення. Хіба не про це мріяли ми все своє життя? Хіба не голоси наших братів по зброї кличуть нас щоночі, голосять до нас із туманних верхів’їв, не дають нам заспокоїтися в нашому земному житті? Тож чи маємо право зрадити їх, відмовитися від цієї пригоди, чи зможемо потім дивитись в очі один одному, скажи мені? Шлях воїна кличе, завтра і рушимо.