Отже, коли я помру, Боже, щоб Ти знав. Жодних персиків і квіточок на райських кущах. Хай у моєму особистому раю квітнуть і множаться ковбаси всіх народів, але не часів, бо не всі ковбаси такі сухі, як оця. І не всіх їх підвішують до стелі й до неба, щоб світили людям провідними зірками.
Ковбаса. Любов моя. Forever.
Нонг Кйо, 5.02.09
Світлана Пиркало
Життя. Цілувати[1]
( Текст містить лексику й описи ситуацій, які деяким читачам можуть здатися образливими).
«Життя закоротке, щоб цілувати крокодилів», — каже Зоран. Ти дивишся на нього у зневірі. Він навіть не робить спроби прикинутися, що його цікавить перш за все душа, особистість чи що там ще. «Тобі личать джинси. Значить, тобі личитиме все».
Джинси — це весь твій гардероб. За останні два місяці, відколи ти пішла від чоловіка, ти схудла на кілька розмірів, але не маєш ні часу, ні грошей на новий одяг. З упертого східноєвропейського принципу ти завжди закуповуєшся тільки на розпродажах, а зараз жовтень, їх немає, стокові магазини далеко, ти суперзавантажена на роботі, недавно в обідню перерву купила оцю смугасту кофточку за повну ціну, і в тебе досі від цього болить якийсь неназваний український орган, що відповідає за копійчану жадібність. Чомусь витратити сорок фунтів на кофточку здається тобі останньою краплею, образою в доважок до травми, ніби життя наступило тобі на ногу, а потім ще й плюнуло. Джинси тобі таки вдалося купити на сейлі, і ти справді в них добре виглядаєш, але слова Зорана тебе дратують. Може, ти вирішила все життя тепер ходити в цих джинсах і смугастій кофточці, і якщо йому щось не подобається, то він може забиратися на хер просто зараз, бо ти не хочеш витрачати ще п’ять років на якогось неглибокого козла.
Ти точно знаєш, кого хочеш бачити поруч із собою: зовсім не такого, як колишній. Когось дуже освіченого (колишнього витурили з релігійного коледжу за блюзнірство). Орієнтованого на родину (колишній вирішив на п’ятому році шлюбу, що не хоче дітей). Когось, кого цікавив би твій світ, традиції твого народу, твій цей, ну… цей… ну, бекграунд. Як українською бекграунд? Словом, тло твоє, ну ти пізніше згадаєш, як це адекватно перекласти. (Колишній вивчив українською тільки «давай» — слово, яким ти закінчуєш незрозумілі йому телефонні розмови слов’янськими мовами, — і «буряк у полі наїбнувся» — фразу, після якої, як тобі здавалося, між колишнім і твоєю мамою встановиться повний душевний контакт.) Ти шукаєш людину сірооку, середнього зросту. Ти шукаєш людину, щоб було з нею легко і просто. Людину, як нехитра ця пісня твоя. Що тут незрозуміло? А не ще одне двометрове чорнооке гевало, яке може тебе, крихітну українську дюймовочку, на одну лапу покласти, а іншою приплюснути.
І ти точно знаєш, хто ця людина. Його звуть Пітер, і ви познайомилися на тому самому веб-сайті знайомств, що й із Зораном. Він корінний англієць. (Колишній так і не сподобився додати британський паспорт до свого американського, бо це ж треба робити самому, на тебе цього не повісиш.) Пітер високий, але не надто, і ви поруч виглядаєте, як нормальна пара, а не як два гуманоїди з антропологічного музею, що демонструють припустиму різницю в розмірі гомо сапієнс. Але головне — Пітер суперосвічений і дуже розумний. Він має три дипломи: один з Оксфорда (філософія), один із Відкритого університету (математика), і ти забула, звідки ще один (з дисципліни, про яку ти раніше не чула: фінансового обчислення).
Він працює в одному з найбільших у світі банків, пише мовою «С++» програми для обрахування вартості ризику при страхуванні чи чогось подібного. Пітер русявий, веснянкуватий, із зеленими очима й аристократичним носом. Він читав Спінозу і напевне цінує в тобі не те, як твою сраку обтягують джинси, а душевну щедрість, інтелект і тепло.
Він хоче дітей і має будинок у центрі Лондона з повністю виплаченим мортгеджем. Як по-українськи мортгедж? Іпотека? Іпотека теж якось не по-нашому звучить. (Ти робиш собі позначку подумки — пошукати питомо український відповідник слів «мортгедж«, «іпотека» і «кредит», бо так є патріотичніше. Заодно пошукати питомо український еквівалент — тьху, відповідник — слова «патріотизм».) Ти хочеш бути з Пітером, і на тому весь капець. Це правильне, мудре, доросле рішення.
Ти вже давно знала, що ви з колишнім розійдетеся. Коли все, що подружжя робить разом, це їсть і дивиться телевізор, розрив — питання часу; це якщо хоч хтось із вас має силу волі дати новий шанс собі й іншому. Але одна справа — знати, а інша — раптом виявити, що на місці, від якого ти відрубала свого велетенського чоловіка, який пив із тебе кров, залишилася рана і фантомні болі не дають спати.