Чи й не скарб.
Тобі приносять сосиски з картоплею. Ти з’їдаєш півсосиски і втрачаєш апетит, попри те що за цілий день з’їла тільки яблуко. Зоран пробує іншу сосиску і проголошує, що більшого гівна в житті не куштував. Зоран хоче змити гівняну сосиску вином, але в пабі воно закінчилося — мабуть, уперше від дня його заснування.
— Поїхали до мене, — починає знову він. — Я не буду до тебе чіплятися. Поїмо чогось нормального, я посаджу тебе на таксі, коли захочеш.
Ти не впевнена, що це мудро. Зрештою, всі поради щодо побачень наосліп сходяться на тому, що до малознайомих чуваків у гості їхати не варто. Зоран бачить твої сумніви.
— Ти боїшся, що я тебе зґвалтую? Мені таким чином секс не потрібен, слава Богу, завжди якось дівчата приходили самі. Ти подумай про інше: моя робота зараз залежить виключно від моєї репутації в Сіті. Я працюю сам на себе. Якщо мене хтось звинуватить у зґвалтуванні — тільки звинуватить! — моїй репутації хана, і я ніколи не зможу відмитися. Так що я ризикую куди більше, ніж ти: тобі будуть співчувати, а мені ніхто руку не подасть, не кажучи вже про прибутковий контракт.
Ця дивна логіка несподівано тебе переконує. Ви кидаєте сосиски і їдете до нього в гості. В нього великий будинок на околиці Лондона, весь пофарбований у жовте. Тут також холодно. Зоран дістає светра, кидає його на увімкнену батарею, і за три хвилини ти вже сидиш у теплій вовні.
Знічев’я ти розповідаєш, як налякала Пітера своїми балачками про ножі. Тобі смішно і трохи соромно, що ти намагалася закохатися в таке сцикло. Звісно, тільки за два дні до того всі газети писали про тітку, яка відрізала хрін своєму чуваку, але, по-перше, за діло, а по-друге, у тебе ж у руках не було жодних ножів!
— Кажеш, любиш гострити ножі? — Зоран витягає з ящика кілька ножів, дуже схожих на твої власні, і точильний брусок. — Тоді займися ділом, поки я зготую піцу. Будеш піцу?
Ти взагалі-то не любиш піцу, але якщо це все, що є в хлопа в морозилці, то чого видрючуватися? Ти погоджуєшся і берешся гострити ножі. Як тобі цього бракувало! Ними вже можна перерубати волосину на льоту, а ти все гостриш і гостриш. Твої руки добре знають ці рухи; у вашому шлюбі всі ножі гострила і цвяхи забивала ти.
Тим часом Зоран дістає борошно, яйця, миску і починає, ніби робить це щодня, місити тісто на піцу. Він куди акуратніший і вправніший з тістом, ніж Пітер. Ти цього зовсім не чекала. Як заворожена, дивишся на його здорові волохаті лапи, що мнуть тісто. «Ці лапи зараз повинні бути в іншому місці», — спадає тобі на думку. Ти здригаєшся від хвилі збудження. Добре, що спеціально вдягла найпотворніший ліфчик, аби ненароком його не трахнути.
За півгодини піца готова. В їдальні стоїть великий стіл із грубих соснових дощок, за який він тебе запрошує сідати.
— Подобається тобі мій стіл? Це я сам зробив, — хвалиться він. Стіл фантастичний на доторк; здається, він підсилює твоє збудження, яке стає просто непристойним.
Нарешті Зоран приносить піцу, ти кусаєш її і вмліваєш. Це найсмачніша піца в твоєму житті. Ти запихаєшся одним шматком, потім іншим, а потім хапаєш Зорана, тягнеш його в ліжко, перепрошуєш за ліфчик і трахаєш майже до втрати свідомості.
— Я — не той, хто тобі треба, ти шукаєш зовсім іншого, — шепоче Зоран, — але це зараз не має значення. Зараз важливо тільки, щоб тобі було добре.
Тобі ще ніколи не було так добре.
Вранці Зоран робить тобі сніданок, і ти зі здивуванням і радістю усвідомлюєш, що страшенно голодна.
— Приходь, коли хочеш, — каже Зоран. — Якщо я вільний, буду тобі радий.
Ти припензльовуєш за два дні. Заходиш, і аромат його лосьйону для гоління, чи його прального порошку, чи його цигарок б’є по твоїй найбільш ерогенній зоні — по носу, — і від цього аж волосся стає дибки на шиї. Ти дивишся на гнучку, мускулисту фігуру Зорана, що з гепардовою грацією пересувається по кухні, готуючи обід, і не можеш повірити своїм очам. Ти хочеш, страшенно хочеш усього, що він має; ти хочеш сидіти за його столом, спати в його ліжку в його футболці, їсти його м’ясо, пити його вино, витиратися його рушником, кусати його вухо, обіймати його талію.
Ти відчуваєш неймовірне щастя, дивлячись на нього, і смієшся без причини. Хоча ні, причина є. Ти тепер знаєш, що один день із Зораном вартий усього життя з Пітером і всіма такими, як він. Ти рада, що жива; ти неймовірно прекрасна.
Він подає на стіл добрячий шмат свинини, картоплю і салат. Салат на третину складається з цибулі. Ти вже забула, коли востаннє бачила цибулю в салаті в цій країні. «Це наш, східноєвропейський принцип, — каже він. — Спершу рубаєш цибулину, а потім думаєш, куди її покласти».