Увечері ми випили ще одну пляшку вина і мовчки, втомлені вчорашньою розмовою, рано пішли спати. Я так і не наважилася запитати, що вони відчули, приїхавши до міста, яке їм дало так багато і ще більше забрало. Про те, чи правильним вважають тепер своє рішення приїхати і розповісти мені все. Мабуть, ці емоції складно було б висловити інакше, ніж багатозначними «ну», «той», «як це». Але мої нові знайомі були людьми освіченими й послуговувалися повними, граматично правильними реченнями. Вранці ми поснідали в належний час і роз’їхалися в різних напрямках, зрозуміло, не обмінявшись адресами.
Сашко Ушкалов
Панда
— Гаразд, — сказав я, — мабуть, панда.
— «Мабуть» нас не влаштовує, — відповів він, — ви маєте бути впевнені.
— Панда…
— Саме це я і хотів від вас почути. А тепер скажіть, добродію, чому саме панда?
— Ну, — знизав плечима я, — мені подобаються панди.
— Розумію вас, але цього ще не достатньо. Ви повинні переконати мене, що з вас вийде хороша панда. Не абияка, а така, що буде справлятися з покладеними на неї обов’язками.
— Мені це цікаво… А все, що мені цікаво, я роблю з максимальною віддачею.
— Уже краще! — підбадьорливо кивнув він. — А тепер назвіть три найкращі риси вашого характеру.
— Я б залюбки це зробив, але не люблю займатися саморекламою.
— А я не прошу вас себе рекламувати, я прошу, аби ви про себе розповіли.
— Ну добре… я посидючий, я думаю мінімум п’ять разів, перш ніж щось зробити. І… Якщо я поставлю собі мету, то досягну її, хай там що.
— Захоплюєтесь Макіавеллі? — перепитав мене він.
— Ні, — похитав головою я, — займаюся саморекламою.
По цих словах він на деяку мить замислився. Було йому років під сорок, був одягнений у шикарний костюм, проте голений череп геть йому не пасував. Напруження додавала штучна ввічливість і мішки під очима, куди відкладалися всі його недосипи, алкоголь і, напевно, хворі нирки.
— Гаразд, — підсумував він. — Будемо вважати, що перший рівень співбесіди ви пройшли. Тепер, будь ласка, заповніть анкету, і вас покличуть на розмову до нашого шефа.
Анкету я сів заповнювати в приймальні. Там були дурнуваті запитання, на які я намагався відповідати максимально чесно. Так, на запитання «Чи ви колись брехали?» я відповів ствердно, а на запитання «Яка ваша мрія?» написав «Не ваше діло…».
Хвилин за десять мене покликали до іншого кабінету. Я опинився сам на сам із бізнес-вумен. На ній був строгий жіночий костюм, декольте якого вабило бюстом третього, а то й четвертого розміру. Волосся було зібране в тугий хвіст, на носі сиділи окуляри у важкій оправі. Словом, їй личило б зніматися в німецькому порно, а не бути шефом цієї контори.
Вона недбало пробіглася поглядом анкетою і запитала:
— Виходить, ви брехун? Правильно я вас зрозуміла?
— Так, — кивнув я.
— І коли ви востаннє брехали?
— Ну, хвилин 15 тому.
— Як так?
— Звичайно… Я сказав вашому колезі, що ідеально підходжу на посаду панди, хоча насправді я панічно боюся висоти…
По тому вона попросила розповісти, який саме життєвий поворот привів мене до них.
Я розповів. Намагаючись не брехати.
Учора я повертався зі столиці до свого міста. Їхав у плацкартному вагоні. Компанія, в якій мені належало провести наступні дев’ять годин власного життя, була відверто не дуже. На протилежній від мене поличці лежало щось, із голови до ніг закутане в простирадло, а на тій, де мав примостити дупу я, сиділи католицька черниця і пошарпаного вигляду чувак років під п’ятдесят. Я, не вітаючись, сів поряд. Чувак невдовзі дістав з торби шматок копченої курки, став її наминати й розповідати черниці, як добре жилося при радянській владі і як йому, бідоласі, тепер паскудно живеться. Черниця, хоч і була католичка, своїми замашками цілком пасувала б йому як дружина — щойно чувак дістав курку, вона дістала варені яйця і почала стукати ними по столу, розбиваючи шкаралупу. Плямкання й стукіт на мить розбудили те, що лежало на протилежній поличці, воно завовтузилось, і частина простирадла сповзла. Я зрозумів, що це не воно, а вона, до того ж ця «вона» мала доволі непогані сіднички, що визирали з-під міні-спідниці. Я став милуватися цією нехитрою композицією, проте правильна черниця враз прикрила володарку гарних сідничок простирадлом.