— Я там не був, — щиросердо признався Черчик.
— Я знаю. Приїхали ви, наприклад, з Парижа. То першим запитанням Гаврила Архиповича буде: «Що ви там їли?» Запропонуйте йому квиток на театральну прем’єру за участю всіх геніїв світу, а він обов’язково спитає, чи буде після прем’єри банкет. Та що там! Гаврило Архипович був переконаний, що річка Арагві дістала свою назву від ресторану! «Арагві».
— Важко йому, мабуть, там, — зловтішно зауважив Черчик.
— Ні, його посадити не встигли. Він пішов на парі, що з’їсть сто двадцять раків, але… вдавився вісімнадцятим. Ракова шкаралупа застряла йому в горлянці. Асфіксія, як кажуть лікарі. Одне слово, наївся на свою голову.
*… І все-таки Черчику пощастило. Він знайшов Аскольда Качанівського. Качанівський завідував скляною тарою на заводі безалкогольних напоїв.
Ніхто ніколи не знав, скільки в нього тієї тари, скільки її «входить» і скільки «виходить». Тара була порожня, як і слід, тарі, але завдяки їй дім у Качанівського став повною чашею… Одне слово, Качанівський належав саме до тих, хто був потрібен Черчику. Але він виявився потрібним ще комусь.
А ці «ще хтось» були зовсім не потрібні ні Качанівському, ні Черчику.
Коли Юрій Семенович після довгих розшуків опинився біля склотарного складу, там ішла ревізія. Качанівський вибіг до нього на кілька хвилин, блідий, розгублений, і, навіть не привітавшись, спитав:
— Ви вже тут?
«А ви ще тут?» — дуже хотілося спитати Черчикові від злості на Качанівського за те, що той влип, але він не спитав, бо розумів, що це було б нетактовно. Юрій Семенович тільки співчутливо розвів руками, і де мусило означати: «Так, я вже тут, А в тому, що ти скоро будеш там, моєї вини нема, і нічим я тобі не можу зарадити».
— Як там тепер? — здавленим голосом мовив Качанівський, і в очах у нього засвітилася надія. Але Черчик відразу ж погасив цю надію:
— Неважно…
Новела про того, що мріяв наїстися
— То добре, Черчик, що ви зустрілися з Качанівським за таких обставин. Це допоможе вам і зробити деякі оргвисновки. Мої розмови — теорія. Ваша зустріч — практика. Теорія без. практики — ніщо, і навпаки, як твердить подвійна італійська бухгалтерія. Ви вже маєте успіхи, Черчик, ви багато дечого втямкували, але я ніяк не можу виколупати з вашого слаборозвинутого мозку безпідставну повагу до мільйонерів…
— От бачите, — ліниво заскиглив Юрій Семенович, — ви вже й ображати мене починаєте.
— Ну, якщо бути точним, ображати вас я почав не сьогодні. І ображатиму доти, поки на гладенькій поверхні вашого мозку не з’явиться хоч кілька борозенок, куди можна було б сіяти розумне, добре, вічне. У мене є перевага, Черчик. Я вже давно зрозумів те, чого ви ніяк не можете зрозуміти. Я зрозумів, що дуже багаті люди й, зокрема, мільйонери — ненормальні. І, якщо хочете, навіть нещасні.
— Хотів би я бути таким нещасним! — гигикнув Черчик.
— Не меліть дурниць. Не кажіть того, чого не знаєте. Коли я був хлопчиськом, мені дуже кортіло постаріти, я мучився, що в мене довго не ростуть вуса. А потім мені захотілося посріблених скронь. Ви бачили такого ідіота, Черчик? Але ми знову відхиляємося… Так от, мільйонери в наших умовах найнещасніші люди з двох причин. По-перше, вони не усвідомлюють свого нещастя, по-друге, їм ніхто ніколи не співчуває і не буде співчувати. На абсолютно законній підставі. Вони ненормальні й потребують лікування…
— Ги-ги, і як же їх лікують, які клініки! — жеребцем заіржав Юрій Семенович.
— Да-да, лікують. Я, Черчик, прочитав там чимало книг і вичитав навіть таку істину, що лікувати важче, ніж стати на дорозі хвороби. Це називається профілактика. Я запам’ятав це слово. Ех, вам би та мені оту профілактику вчасно! Ну, за себе я, можна сказати, спокійний, мене вилікували, — але вас! Тут, як кажуть лікарі, ще можливі рецидиви.
— Мені треба якось жити, їсти свій шматок хліба! — вже благально заговорив Черчик.
— І для цього вам треба мати мільйон? На менше ви не згодні?
— Згоден.
— Ага. На півмільйона? Як це благородно! Між іншим, Черчик, чистильник взуття (а я маю честь належати до цієї шановної корпорації) заробляє трохи менше від дійсного члена Академії наук, але ви можете переконатися, що обідає він не рідше. Чистильник вводить у свій організм нормальну кількість білків, жирів та інших вітамінів і ще має змогу приймати гостей.