Ой, як не хочеться про них писати! Бо загалом це хороші хлопці, наші хлопці, роботящі хлопці. І таке… Оті вигуки, ті словечка! Ну, як вони не в’яжуться з їхніми славними трудовими ділами.
Ні, не будемо більше про них говорити. Вони і самі, той… Вони самі з головами. Давайте краще всі разом, скільки нас є, вдаримо по «половинчиках». Хто чим може! Хто працею чесною, хто прикладом власним, хто словом дошкульним.
ГУМАНІСТ
Його можна бачити скрізь. Виловлюють гицелі бродячих псів, а він, з’явившись наче з-під землі, починає скиглити:
— Це негуманно! Собачка теж жити хоче. Собачка, можна сказати, друг людини, а ви її так…
Фінал такого втручання примітивний: собачого вболівальника везуть на пастерівський пункт, де йому роблять щеплення від сказу. Бачите, вийшло так, що собачка не осягнула високих душевних поривань свого благодійника і хапнула його за литку.
Додому він повертається трамваєм. У трамваї відбуваються маленькі дебати з приводу того, що молодик з вусиками-вістряками під носом не хоче поступитися своїм місцем бабусі.
Почухуючи живіт, куди йому нещодавно зсадили протисказову сиворотку, наш знайомий подає репліку:
— І чого ви причепилися до дитини? Ви ж бачите, що тут написано: «Місця для дітей»!
На зупинці молодик дає нашому знайомому по потилиці так, що капелюх налазить йому на носа, і каже:
— Ти, пахан, не лізь не в своє діло! Дитина! Подумаєш, дитина. У мене, може, в самого діти є.
Уже біля самого дому наш знайомий встигав стати свідком малоестетичної сцени. Двоє міліціонерів намагаються підняти з тротуару п’яндигу, який вмощується спати.
— Куди ви його? Ви ж бачите, він трошки напідпитку, А ви його за руки… Не можна так. Він людина. Ну, буває, ну, випив…
Він довго умовляє міліціонерів, і ті, зрештою, махнувши на все рукою, йдуть собі. П’яндига зводиться навкарачки, потім намагається стати вертикально. Тут він помічає свого рятівника;
— А, керя! Ти-и ч-чого тут ш-шляєшся? Н-ну, випив, н-ну, а тобі яке д-діло? З-за твої? А в-в мор-р-ду хочеш?
Ні, рятівник у морду не хоче. Він встигає шмигонути в під’їзд. А п’яндига, будьте певні, піде далі, і мажете не сумніватися, таки знайде того, хто «хоче в морду».
Що ж до рятівника, то він сидить удома на дивані й, очікуючи, поки жінка зготує вечерю, читає газету. Губи у нього кривляться болісною гримасою.
— Ну от, знову. Судять. Судять людину. І яку людину! Солідний такий товариш, а його судять. Учора він на машині їздив, а сьогодні його судять. Ти чуєш, Машо, це просто жах! А в нього жінка, дітки, напевне, є… Його ж отак узяли і судять. Це ж, значить, посадять і, мабуть, надовго посадять.
— А за що судять?
— Ну, розумієш, розтрата, якісь там хабарі, якісь валютні операції, не в тім справа! Судять живу людину, ти постав себе на його місце. Вчора він так, як ось я, сидів на дивані, а сьогодні його судять, і він буде в тюрмі на нарах сидіти і сонечка не побачить. Як це негуманно!
— Але ж я хабарів не беру, чому ж я мушу ставити себе на його місце?
— А-а, не в тім справа. Я про те, що до людини треба по-людському ставитися. Ну, помилився, ну, взяв хабара, ну, виклич його, ну, винеси йому догану, зрештою. А то судити! Ні, це негуманно!..
…На товариському суді він бере слово першим.
— Товариші! Все вірно, все правильно. Іван Гаврилович пиячить і зобижає жінку й дітей. Правильно? Правильно. Але чи цілком правильно? Ми заглянули, так би мовити, з одного боку. Але давайте заглянемо з другого боку! По-людяному заглянемо, по-людському! А може, це він з горя п’є? А може, не він жінку і дітей, а його жінка й діти зобижають? Може таке бути? Може! Правильно? Правильно? Людина Іван Гаврилович чи не людина? Людина! І людина великої душі! Тож давайте вчинимо з ним по-людськи! Подивіться на нього, як він страждає!
Іван Гаврилович і справді страждає: перед початком товариського суду він не встиг похмелитися й тепер нетерпляче чекає, коли закінчиться вся ця катавасія.
По всьому видно, що закінчиться вона швидко і для Івана Гавриловича дуже приємно: в залі завжди знайдеться два-три «гуманісти», вони його врятують.
…На профспілкових зборах наш знайомий виступає так:
— Що, Петро Кирилович провалив роботу? Ну, добре, ну, провалив. То що ж, ми повинні з нього шкіру знімати? Ну, наробив помилок. А для чого робляться помилки? Помилки, шановні товариші, робляться для того, щоб на них вчитися. То що ж виходить? Ми знімемо Петра Кириловича, а на його помилках хтось інший буде вчитися? То що, по-вашому, це буде справедливо? Ні, це буде і не справедливо, і не по-людськи, і, головне, це буде негуманно!