Выбрать главу

І члени редколегії погодилися з своїм редактором. Запросили до редакції Гену Слизюка.

І от Гена Слизюк стоїть перед ними. З ноги на ногу переминається. І в руках кепочку мне.

— Та я, власне…

— Сідай і давай по порядку. Ви ж з Петром дружили…

— Та я…

— Не хвилюйся за нього, вішати ми його не будемо. Ти розкажи все по порядку, як це було. Ти ж був при тому?

— Та я був, але я не той…

— Ну як же ти міг друга не стримати?

— Та я… та він мені не дуже, щоб так друг…

— Як то так? І ліжка ваші в гуртожитку поруч, і станки в цеху поруч, і ви один без одного години прожити не можете.

— Можемо,

— Що — можете?

— Прожити можемо. То так… То хлопці вигадали, що ми дружимо.

— Кому ж ти брешеш! — не стримався Ігор.

А Толя постукав олівцем по столу, підкреслюючи цим, що Ігор взяв неправильний для працівника редакції тон.

— І зовсім я не брешу. Я з цим п’яницею і бешкетником знатися більше не хочу!

Але ж ти дружив з ним! — добивалася Галя. Генка Слизюк низько опустив голову:

— Ну, дружив…

— Чому ж ти дружив з п’яницею і бешкетником?

— А він… а я… а він тоді не пив.

— А тепер часто п’є?

— Та ні…

— Чого ж ти з ним дружити не хочеш?

Х-ха, дружи з ним! Хіба на хороших людей карикатури будуть малювати? Раз ви його у «Вікна сатири», то він…

— Звідкіля ж ти знаєш, що ми його… ну, карикатурою, значить, прореагуємо на його поведінку?

— Еге, хіба я дурний!..

— Невже ж Петька Бігун такий бешкетник?

— Еге, ви його ще не знаєте!

— А ти знаєш? Коли ж він іще пиячив?

— А в суботу.

— Ну, то про це ми знаємо. А ще коли?

Потяглася нудна пауза. Противна для членів редколегії і страшна для Генки Слизюка.

— Ну, коли ж, коли?

— Ви й мене хочете намалювати? Тільки попереджаю, я скаржитись буду. Я до самого парторга дійду. Я всім доведу, що Петька мені не друг. Знать його не знаю і знати не хочу. П’яниця мені не друг.

— А коли на Дошку пошани чіпляли Петьків портрет, був він тоді твоїм другом?

Знову масною плямою розповзлася противна… пауза.

— Чого ви від мене хочете?

— Ти розкажи нам, що за хлопець цей Петька?

— Поганий хлопець.

— Чому ж поганий?

— На хорошого карикатуру не намалюють.

— Ніхто ще не збирається малювати. Ми просто хочемо вияснити…

— А що тут виясняти? Малюйте і все. А я… а мені дайте спокій. Я вашого Петька знати не знаю.

Я оце йшов до коменданта гуртожитку, хочу домовитись, щоб мене в іншу кімнату перевели. Не можу я дихати одним повітрям з цим, як його… Бігуном. Він отруює повітря парами алкоголю.

— Хіба він так часто п’є?

— Та ні…

— Коли ж він отруював повітря?

— А в суботу…

— Тьху! — знову не витримав Ігор.

І знову Толя легенько постукав олівцем по столу.

— То я можу йти? — буркнув Генка, ні на кого не дивлячись і беручись за клямку.

— Стривай, — простягла до нього руки Галя, ніби хотіла і зупинити його, і витягти з його душі щось хороше.

— Ну, чого?

— Нічого, йди.

І він пішов. Навіть чемно попрощався. Коли його відпустили з богом, він став дуже ввічливим.

Він пішов. А вони залишилися і довго мовчали.

Нарешті Ігор сказав:

— Я б його намалював!

— Кого? — запитав редактор.

— Генку цього, Слизюка… Замість Петра…

І знову втретє запанувало мовчання. І всі троє думали про одне.

— М-м-м… — протяг Толя, — воно звичайно. Де-факто… А де-юре? Він хороший виробничник. Він член багатьох гуртків, він акуратно сплачує внески, він ніколи нікуди не запізнюється, він… Ну, словом, його ні з якого боку не вкусиш…

Вони помовчали ще трохи. Потім Толя пішов дзвонити по телефону. Ігор розводив фарби, а Галя вперто шукала риму до слова «бешкетник»…

КОЛЕГІАЛЬНІ РЕП’ЯХИ

Хай тому у роті язик колом стане, хто скаже, що Юхим Петрович Галайтюк, голова колгоспу «Червоний світанок», недбайливий хазяїн. Встає Юхим Петрович раніше од усіх і лягає спати аж тоді, коли по селу і собаки гавкати перестають: потомилися, сплять. А діла у колгоспі не дуже щоб той… Неважнецькі діла.

І чого б ото воно, скажіть на милість божу, так все складалося невдатно? Юхим Петрович такий ретельний господар, а дня йому не вистачає, і багато, ой багато справ за день так і не вирішаться. А Юхим Петрович хазяїн, і хай тому у роті язик колом стане, хто скаже, що Юхим Петрович не хазяїн.

Сатирикам часто закидають, що бони таких, як Юхим Петрович, критикують. Мовляв, чого до чоловіка прискіпалися: не ледар, не п’яниця, не бюрократ, не грубіян, не хапуга, а ви про нього пишете.