І члени редколегії погодилися з своїм редактором. Запросили до редакції Гену Слизюка.
І от Гена Слизюк стоїть перед ними. З ноги на ногу переминається. І в руках кепочку мне.
— Та я, власне…
— Сідай і давай по порядку. Ви ж з Петром дружили…
— Та я…
— Не хвилюйся за нього, вішати ми його не будемо. Ти розкажи все по порядку, як це було. Ти ж був при тому?
— Та я був, але я не той…
— Ну як же ти міг друга не стримати?
— Та я… та він мені не дуже, щоб так друг…
— Як то так? І ліжка ваші в гуртожитку поруч, і станки в цеху поруч, і ви один без одного години прожити не можете.
— Можемо,
— Що — можете?
— Прожити можемо. То так… То хлопці вигадали, що ми дружимо.
— Кому ж ти брешеш! — не стримався Ігор.
А Толя постукав олівцем по столу, підкреслюючи цим, що Ігор взяв неправильний для працівника редакції тон.
— І зовсім я не брешу. Я з цим п’яницею і бешкетником знатися більше не хочу!
Але ж ти дружив з ним! — добивалася Галя. Генка Слизюк низько опустив голову:
— Ну, дружив…
— Чому ж ти дружив з п’яницею і бешкетником?
— А він… а я… а він тоді не пив.
— А тепер часто п’є?
— Та ні…
— Чого ж ти з ним дружити не хочеш?
Х-ха, дружи з ним! Хіба на хороших людей карикатури будуть малювати? Раз ви його у «Вікна сатири», то він…
— Звідкіля ж ти знаєш, що ми його… ну, карикатурою, значить, прореагуємо на його поведінку?
— Еге, хіба я дурний!..
— Невже ж Петька Бігун такий бешкетник?
— Еге, ви його ще не знаєте!
— А ти знаєш? Коли ж він іще пиячив?
— А в суботу.
— Ну, то про це ми знаємо. А ще коли?
Потяглася нудна пауза. Противна для членів редколегії і страшна для Генки Слизюка.
— Ну, коли ж, коли?
— Ви й мене хочете намалювати? Тільки попереджаю, я скаржитись буду. Я до самого парторга дійду. Я всім доведу, що Петька мені не друг. Знать його не знаю і знати не хочу. П’яниця мені не друг.
— А коли на Дошку пошани чіпляли Петьків портрет, був він тоді твоїм другом?
Знову масною плямою розповзлася противна… пауза.
— Чого ви від мене хочете?
— Ти розкажи нам, що за хлопець цей Петька?
— Поганий хлопець.
— Чому ж поганий?
— На хорошого карикатуру не намалюють.
— Ніхто ще не збирається малювати. Ми просто хочемо вияснити…
— А що тут виясняти? Малюйте і все. А я… а мені дайте спокій. Я вашого Петька знати не знаю.
Я оце йшов до коменданта гуртожитку, хочу домовитись, щоб мене в іншу кімнату перевели. Не можу я дихати одним повітрям з цим, як його… Бігуном. Він отруює повітря парами алкоголю.
— Хіба він так часто п’є?
— Та ні…
— Коли ж він отруював повітря?
— А в суботу…
— Тьху! — знову не витримав Ігор.
І знову Толя легенько постукав олівцем по столу.
— То я можу йти? — буркнув Генка, ні на кого не дивлячись і беручись за клямку.
— Стривай, — простягла до нього руки Галя, ніби хотіла і зупинити його, і витягти з його душі щось хороше.
— Ну, чого?
— Нічого, йди.
І він пішов. Навіть чемно попрощався. Коли його відпустили з богом, він став дуже ввічливим.
Він пішов. А вони залишилися і довго мовчали.
Нарешті Ігор сказав:
— Я б його намалював!
— Кого? — запитав редактор.
— Генку цього, Слизюка… Замість Петра…
І знову втретє запанувало мовчання. І всі троє думали про одне.
— М-м-м… — протяг Толя, — воно звичайно. Де-факто… А де-юре? Він хороший виробничник. Він член багатьох гуртків, він акуратно сплачує внески, він ніколи нікуди не запізнюється, він… Ну, словом, його ні з якого боку не вкусиш…
Вони помовчали ще трохи. Потім Толя пішов дзвонити по телефону. Ігор розводив фарби, а Галя вперто шукала риму до слова «бешкетник»…
КОЛЕГІАЛЬНІ РЕП’ЯХИ
Хай тому у роті язик колом стане, хто скаже, що Юхим Петрович Галайтюк, голова колгоспу «Червоний світанок», недбайливий хазяїн. Встає Юхим Петрович раніше од усіх і лягає спати аж тоді, коли по селу і собаки гавкати перестають: потомилися, сплять. А діла у колгоспі не дуже щоб той… Неважнецькі діла.
І чого б ото воно, скажіть на милість божу, так все складалося невдатно? Юхим Петрович такий ретельний господар, а дня йому не вистачає, і багато, ой багато справ за день так і не вирішаться. А Юхим Петрович хазяїн, і хай тому у роті язик колом стане, хто скаже, що Юхим Петрович не хазяїн.
Сатирикам часто закидають, що бони таких, як Юхим Петрович, критикують. Мовляв, чого до чоловіка прискіпалися: не ледар, не п’яниця, не бюрократ, не грубіян, не хапуга, а ви про нього пишете.