Він трудяга з трудяг, а би його у сатиру.
Що трудяга то трудяга — слів немає, а от… доводиться у сатиру.
….Вранці Юхим Петрович на фермі.
— Ганю, доцю, як ти оце бідона миєш? Хто ж так бідона миє? А ти так, і отак, і ще отак.
І стоїть Юхим Петрович півгодини, а коли й хвилин сорок, щоб персонально простежити, як Галя бідони миє.
Тоді до Гриця:
— Грицю, синку, дивись он у Еміра у хвості скільки реп’яхів. Повичищав би ти, а то просто страм дивитися!
І поки Гриць у Еміра з хвоста реп’яхи вищипуватиме, Юхим Петрович поруч стоятиме і простежить, щоб Гриць все, до останнього реп’яшка, вищипав.
Дивись, години дві-три і як корова язиком злизала. А в конторі колгоспу зоотехнік з агрономом нервують, Юхима Петровича очікують, там стільки тих ділов невирішених лежить, ну, гора суща! Але Юхим Петрович у контору ще не скоро потрапить. Він з дідом Явтухом розмову має.. Дід Явтух віз бочку води, а колеса рип-рип, рип-рип. Не стерпів Юхим Петрович, зупинив діда Явтуха:
— Діду, діду, стійте!
— Га?
— Стійте, кажу!
— Ага!
— Та чи у нас колгосп такий бідний, що вже коломазі не вистачає, чи вам колеса змазати ніколи!
— Га?
— Колеса, кажу, треба змазувати, риплять дуже.
— А-а-а, я не чую, вони мені не заважають. Юхим Петрович рукою не махне (і правильно зробить, бо колеса таки треба змащувати) і тут на місці прочитає дідові Явтухові докладну лекцію про сучасні методи змащення коліс. Ще й прикладів наведе чималенько. Для доброго діла часу не шкода.
А як знайде Юхим Петрович на дорозі заколісника, то не заспокоїться доти, доки не розшукає того, хто заколісника згубив. Хазяїн, одне слово, хазяїн.
Я оце якось при зустрічі сказав йому:
— Юхиме Петровичу, людина ви шанована всіма. І як по правді сказати, то і я вам симпатизую. Тільки скажіть ви мені, для чого у вас в колгоспі бригадири, ланкові, завідуючі фермами, ковалі, механізатори, агрономи, рільники? Які в них обов’язки?
— Як то? — не зрозумів він мене.
— А так. Господарство у вас велике, його хіба що з добрячим заводом порівняти можна. А тепер скажіть мені, будьте такі ласкаві, чи буде той завод план виконувати, де директор цілісінький день (із дня у день) по заводу ходитиме і персонально у кожну дірку з масльонки масло підливатиме. Або персонально кожну гайку ключем підкручуватиме і кожного навчатиме?
— От ви куди! Е-е-е, то інша справа. А тут вникати потрібно самому скрізь. Знову ж таки кожне питання колегіально вирішувати треба. Вказівки були.
— Правильно! Вникати треба, хіба я проти? І колегіальність — чудесна річ! Як же ж без колегіальності? Тільки невже ви досі не змогли привчити завфермою, щоб той в свою чергу привчив Гриця персонально Емірові реп’яхи вичісувати?
А дід Явтух, який стояв і прислухався до нашої розмови (він не завжди глухий), від себе вкинув:
— Не той генерал — генерал, котрий тільки всі ґудзики у солдат перемацає і, чи пряжки свіркають, придивиться, а той генерал — генерал, котрий і страженіє виграє.
Ну, сказано ж, старе як мале, говорить, що думає. Ніякої делікатності.
«ДОБРОЗИЧЛИВИЙ» АРХИП
— Чули? Насті Костишиній корова ногу зламала! Ха-ха-ха! Дотанцювалася! Побачимо, хі-хі-хі, побачимо, як то вона гопака втне у клубі тепер! Хі-хі-хі, з поламаною ногою. А дівці ще ж і заміж виходити треба! Ха-ха-ха! Хотів би я зараз подивитися на того дурня, котрий криву дівку собі у жінки візьме! А-ха-ха! А-ха-ха!
— А ви ж чого радієте, дядьку Архипе?
— Чого радію, чого радію? Смішно, знаєте, перша танцюристка на селі — і раптом крива! Як же ж тут не посміятися! А-ха-ха-ха!
Коли це йде Настя. Нічого. Рівно йде, на ногу не припадає. Ми до неї:
— Насте! А як нога?
— Яка нога?
— Як то яка? Тобі ж корова ногу зламала, дядько Архип казав.
— І-і, таке вигадаєте! Не ламала мені корова ноги. Хвицнула, правда, дійницю перекинула, тільки пуста була дійниця, так що й шкоди ніякої.
Ми до Архипа. Оглянулися… А його й слід прохолов.
І так завжди. Де в кого яке нещастя трапиться, а в Архипа Великдень. А коли нещастя не трапитеся, то Архип сам його вигадає.
— Дивіться, дивіться, у Ковтунюків хата горить! А-ха-ха-ха! Так їм і треба. Мабуть, самогонку гнали, а воно й зайнялося. А що він думав, що у нього не загориться? Таку кам’яницю, як клуб, поставив і думав, що не загориться. Загорілося ж таки! А-ха-ха-ха! Де ж це він сьогодні ночувати буде із своїм кагалом. Невже до Мотрі піде? Ага, так його там і чекають. Горить, горить! Бачте, скільки диму. А пожарна наша і не чухається. А-ха-ха! Це ще й Василь, мабуть, в тюрму сяде, що вчасно не виїхав. А-ха-ха-ха! А таки засудять! Чого ж? Раз ти на пожарці робиш, так і їдь вчасно. Він ще женитися хотів, його тепер оженять! Хі-хі-хі! Стара Варка передач наноситься, ха-ха-ха!