… Повірте мені, що він у ваші роки був точні сінько таким нудним, як і зараз.
Власне кажучи, молодим він був тільки за паспортом і метрикою, і що таке молодість, так йому, сердешному, і не довелося взнати.
Зовсім іншої починав співати чавунний дядя, коли дізнається, що кого-небудь з молодих раптом призначають на відповідальну посаду:
— Куди йому! Не справиться. Я в його роки, можна сказати, ще читати не вмів…
— Чому ж так? В ті роки, здається, з неписьменністю вже було покінчено.
— Ну й що ж, що покінчено? А я не вмів. Я манівцями йшов, своїм розумом до всього доходив, а не галопом по Європам…
— Для чого? Ви ж мали змогу вчитися, як всі.
— А я йшов, можна сказати, від солдата до генерала. Я, можна сказати, практик великий.
— А теорію з практикою не пробували поєднувати?
— Для чого? Я чоловік солідний, а він, можна сказати, шмаркач, молоко на губах не обсохло. Ач, головним інженером призначили!
— Хіба не справляється?
— Та не в тім суть, що не справляється. У нього ж, можна сказати, ще молоко на губах не обсохло, а його вже головним інженером призначили…
— Але діло своє знає?
— Хіба я кажу, що не знає? Може, й знає, тільки, знову ж таки, молоко на губах не обсохло, а його…
— Добре, добре, а скільки мусить бути років людині, щоб її призначили головним інженером? Коли можна призначити? Після тридцяти, після сорока, після п’ятдесяти?
— Коли, коли… Хіба я знаю коли? Кажу, що молоко на губах не обсохло…
— А в скільки років, по-вашому, вже до решти обсихає молоко?
— В скільки, в скільки… І чого ти до мене причепився?
… Дуже мені хотілося сказати чавунному дяді такі слова:
— Голубе сизий! Вік — це не єдина ознака розуму і ділових якостей. Повір мені: людство й досі ламає голову над тим, кого в світі більше — безвусих геніїв чи сивих дурнів.
Але промовчав. Боявся у відповідь почути:
— У тебе ще молоко на губах не обсохло. Я в твої роки так не говорив.
А що? Я ж таки молодший од нього на цілих п’ять з половиною років.
ПОГОРІВ
Про нас, пожежників, обивателі різні плітки пускають. Мовляв, щоб стати пожежником, треба вміти двадцять чотири години на одному боці проспати, а потім ще двадцять чотири години — на другому. Тільки після того тебе у пожежники візьмуть.
Це вони до того ведуть, що пожежі тепер дуже-дуже рідко трапляються. І що через це, мовляв, у нас роботи нема. Правильно, пожежі таки рідко трапляються. Я, по правді сказати, за свій дворічний стаж роботи у колгоспній пожежній команді жоден раз у гасінні пожежі участі не брав. Та й інші мої товариші по роботі, у котрих стаж чималенький, теж давно пожеж не пам’ятають. Але ж того обиватель своїм куцим розумом ніяк зрозуміти не хоче, що й це наша ж таки заслуга. Бо, як каже наш. начальник пожежної команди Гнат Кирилович: «Не штука пожежу загасити, штука — її не допустити». Профілактика, одним словом.
І ще дехто не розуміє, що обов’язок наш не тільки пожежі гасити. Ми завжди людям в пригоді стаємо, коли людям скрутно.
Оце якось восени баба Хима полізла по драбині на свою грушу гнилиць нарвати. А груша ж у неї висока-висока в кінці городу росте, мало не до неба. А тут як на те візьми драбина та впади. Баба Хима на груші залишилася під самісіньким небом, а драбина на землі лежить. Баба Хима злізти боїться і кричить не своїм голосом: «Людоньки, рятуйте, бо ось-ось гілляка вломиться і виведе мене на орбіту!», А тут, кричи не кричи, хто ж тебе почує, коли всі дорослі на роботі, а всі діти в школі. Сидів дома тільки дід Тимко, той, що живе через дорогу, але що зі нього толку, коли він ще у русько-японську оглух після контузії. Ну, почули ми, себто пожежники, приїхали, зняли бабу Химу з груші.
Тільки-но повернулися до себе у депо, дзвінок: телефонний з тваринницької ферми: виїздіть негайно! Летимо, як то кажуть, на третій космічній швидкості. За хвилину і сорок сім секунд вже там були. Прилітаємо і дивуємось, що ні, диму, ні вогню не видно. Завідуючий фермою дядько Оникій нам назустріч біжить і кричить:
— Біда, хлопці! Галактіон у силосну траншею провалився!
Маю вам сказати, що Галактіон — це симентальський бугай, а ваги в ньому, не збрехати б, більше тонни. І чого це його на тую силосну траншею потаскало, чорти його племінного батька знають. Загруз у силосі по самі роги, тільки стогне. Думаєте, легко його було витягти? Ну, витягли. Всякого буває. За один день дві таких пригоди. Тут і без пожежі чуб свердлом стане.
А позавчора вже думав, доведеться мені з вогненною стихією поборотися.