Гості — сама увага, дехто навіть головою хитає в такт Вовиній доповіді, але тут заходить мама і все псує:
— Ну, дорогі гості, прошу до столу! А ти, Вов-ко, тут не крутись, марш на кухню до бабусі!
І Вова виходить. Йому не шкода, що мама перервала його, він чомусь здогадується, що гості раді, що так сталося. Але як би там не було, Вові хочеться доказати вірш до кінця. А на кухні сидить в куточку на ослінчику бабуся, і Вова підходить до неї.
— Бабуню, я тобі віршика розкажу!
— Розкажи, дитинко.
Вова знає, що бабуся вже, мабуть, зо сто разів чула цього віршика, але знає чомусь Вова і те, що буде його слухати бабуся з великим задоволенням і в сто перший раз. Там, у кімнаті, весело, а тут, на кухні, їх лише двоє, і їм мусить бути не скучно.
— Я тобі, бабуню, почну спочатку.
— Почни, почни спочатку, сонечко моє.
У лісі, лісі темному, Де ходить хитрий лис, Росла собі ялиночка І зайчик з нею ріс.І тут лунає дзвінок. І Вова з бабусею чують, як тато біжить відкривати двері. По дорозі він встигає заглянути на кухню і кинути бабусі:
— Ви що, оглухли?
Бабуня не оглухла, вона добре все чує, вона просто слухала Вовині віршики, бо тільки вона вміє його слухати по-справжньому. А зараз вона гладить Вову по голові, і Вова відчуває, як дрібно-дрібно тремтить її рука. Але тато не бачить, як дрібно-дрібно тремтить її рука, тато поспішає відкрити двері. Хтось прийшов, з когось люб’язно зривають пальто, когось вітають, комусь кричать:
— Штрафну, штрафну йому!
Прийшов якийсь дядя, він там у кімнаті з усіма вітається, а де з ким знайомиться, і мама, забігши на кухню, тягне Вову за руку.
— А це наш наслідний принц!
— О-о, — каже дядя, дивлячись кудись поверх Вовиної голови, — який молодець! Ким хочеш бути, як виростеш? Мабуть, космонавтом?
Вова не хоче бути космонавтом, коли виросте. Вова, коли виросте, хоче бути двірником, бо тоді можна буде поливати з гумової кишки водою всіх хлоп’ят, але Вова схвально хитає головою, погоджується з дядею: так, він хоче бути космонавтом. Колись Вова сказав, що він хоче бути двірником, і всі гості сміялися, а тато і мама сердились. Тільки бабуня не сердилась і не сміялася. Вона просто сказала:
— Рости здоровий, а ким вже ти там будеш… У кожного своя доля.
— Молодець, молодець! — каже дядя і дивиться кудись поверх Вовиної голови.
— Він і віршики у нас знає,— каже тато, — ану, Вовочко, розкажи.
І Вова починає:
У лісі, лісі темному, Де ходить хитрий лис, Росла собі ялиночка І зайчик з нею ріс.— Солов’я баснями не кормлять, — каже мама і всаджує дядю за стіл, — а ти, Вовко, марш на кухню, нічого тобі тут вештатись.
— Бабуню, я тобі віршика розкажу!
— Розкажи, розкажи, дитинко!
Вова знає, що бабуня з радістю слухатиме його і в сто другий, і в сто третій раз, і починає:
У лісі, лісі темному, Де ходить хитрий лис…МАМА У НАС ВІДПОЧИВАЄ…
— А-а-а! Павле Максимовичу, заходьте, заходьте! Скільки літ, скільки зим. Давненько у нас не були. Заходьте, заходьте. А я оце тільки-но з роботи. Знаєте, за цілий день закрутишся, аж голова обертом іде. Дружина теж прийшла з роботи, і так оце пішла з малим погуляти. Знайомтесь, це наша мама. Мама у нас уже відпочиває. Мама вже на пенсії. Сідайте, сідайте. Сідайте сюди, тут вам буде зручніше.
А ви, мамо, чого стоїте? Давайте швидше, організуйте що-небудь перекусити. Павло Максимович ще, певне, теж не обідав. Давайте, давайте швиденько. Да-а. Пішла на пенсію старенька. Законно, так би мовити, відпочиває. Ну, по дому дещо там допоможе. Сюди-туди. А взагалі мама в нас уже відпочиває. Мамо, давайте швидше, що ви, прости господи, збираєтесь, як на завтра. Так… А оселедчики де? Ай-я-я-й! Про оселедчики й забули. В гастрономі повно. Нічого, нічого, Павле Максимовичу, тут до гастроному два квартальчики. Хай старенька пробіжиться. Одна нога тут, друга там. Хе-хе-хе! Вона ж тепер відпочиває, їй приємно пробігтися по свіжому повітрі. Да-а… А як ви поживаєте? Як на роботі справи? Як дружина, дітки? Дружина теж працює? Так, так.