— Поспішати нікуди, — сказав старший з полісменів, — ходімо, голубе, поки що в камеру.
*Увечері про все доповідали губернаторові штату.
— Може, буде доцільно поставити два стільці: для чорних і для білих? — вніс свою пропозицію секретар губернатора.
— Це давно слід було зробити. Але щодо цього, — губернатор вказав пальцем на портрет Бека Гарнера, що прикрашав собою першу сторінку газети, — то його доведеться помилувати. Читайте пресу: не можемо ми садовити на електричний стілець окрасу штату і найпринциповішого білого джентльмена, який виступив на захист наших законів і традицій.
Губернатор посміхнувся і потер руки:
— Світла голова у цього Бека Гарнера. Коли він не поскупиться на адвокатів, дехто матиме гідного конкурента на політичній арені.
НЕДОПИСАНИЙ РОЗДІЛ
Двоє сиділи на пагорбку і, мабуть, збиралися снідати! Один з них був високий, худий, немолодий вже, другий — молодший, низенький і опасистий. Білий кінь, худий, як драбина, і сіренький ослик трохи поодаль щипали суху і жорстку, наче щітка, сіро-зелену траву.
Внизу, під пагорбком, звивалася сіра дорога вздовж платанових і тополиних гаїв. Пекло сонце…
Низенький, опасистий подорожній, мабуть що, надаремно нишпорив в порожній шкіряній торбі, і ніздрі його роздувалися надаремно.
— Зараз не завадило б, — сказав він, — кілька бокадільо з добрячим шматком вареної шинки і гарним куснем манчезького сиру…
Його супутник, певне, був байдужим до гастрономічних втіх. Він просто сказав;
— Блаженні часи і блаженний той вік, який стародавні називали золотим, і не тому, що золото, яке в наш залізний вік являє собою таку цінність, діставалось тоді людям задарма, а тому, що люди тоді не знали двох слів: твоє і моє. В ті благословенні часи все було спільне. Для того, щоб прохарчуватися…
Але йому не вдалося закінчити фразу. Наче з-під землі виринула перед подорожніми фігура в шкіряній шапці, у мундирі, з карабіном за плечима. Фігура ревнула:
— Documentos, senoros![1]
Низенький, опасистий якось відразу зробився ще нижчим і відразу ж опинився в тіні. Зате його супутник став на рівні ноги і тепер дивився на поліцая ніби з другого поверху.
— Йдіть своєю дорогою, сеньйор, — похмуро сказав він, — немає у нас ніяких документів, та й не потрібні вони нам. Нас знає весь світ і без документів.
— А-а-а, комуністичні агітатори! — вереснув поліцай, знімаючи з плеча карабін. — Значить, у вас немає документів? Я так і думав. Зараз ви підете зі мною. Я чув, які розмови ви тут вели. Я чув ваші комуністичні розмови про «твоє-моє» та про те, що колись все було спільним. Коли це колись? Це ще до того, як владу взяв у свої міцні руки наш
— Слухайте, сеньйор, — уже не приховуючи свого роздратування, продовжував високий, — ви мені набридли. Було б великою честю для вас, коли б я в інший спосіб розтлумачив вам, хто ми такі. Таких, як ви, належить бити кийком, яким поганяють дурних і ледащих мулів. До того ж це мусять робити люди нижчого звання. Мандрівному рицареві належить битися тільки з рицарем, а не з такою брудною свинею, як ви. Невже ви досі не впізнали мандрівного рицаря Дон-Кіхота Ламанчського і його вірного зброєносця Санчо Панса? Що ж до слів, які ви назвали комуністичною пропагандою, то ви можете їх прочитати на сторінках одинадцятого розділу моєї біографії, написаної сеньйором Сервантесом…
— А-а… цей… комуніст, — перебив мандрівного рицаря поліцай, — у всякому разі їх превосходйтельство Ернесто Хіменес Кавальєро[2] назвав вашого Сервантеса «предтечею комунізму» і зажадав вигнання «Дон-Кіхота» як твору, що підриває віру в справжню Іспанію, бога і кесаря.
І тут, може, вперше за багато століть Дон-Кіхот забув, що він рицар Печального образу, і розсміявся. Розсміявся весело, дзвінко, щиро:
— Ха-ха-ха! Ти чуєш, Санчо! Віру в справжню Іспанію… Він говорить про віру і про Іспанію! Що знаєш ти про Іспанію, син свині і слимака? Геть, з дороги!
І Дон-Кіхот дістав з піхов свій меч. Поліцай схопився за карабін. Але Дон-Кіхот, стиснувши обома руками меч, з такою люттю вдарив ним поліцая по голові, що, не дивлячись на шкіряну шапку, тому здалося, ніби на нього впала гора. Кров полилася в нього з рота, з носа, з вух, він похитнувся і впав на дорогу.