— Знаю, залишилося шість днів, — похмуро сказав Черчик.
— Я не про те. Але у вас прокинулася етика, і Іде вже хороша ознака, даю вам слово. У мене воно тверезе. Як бачите, спирту я не пив.
*Сонячні зайчики, які так давно не гостювали на Черчикових черевиках, безтурботно стрибали по блискучих сріблястих агрегатах, покликаних визначати фізичну повноцінність людини. Стрибали вони також по блискучій лисині громадянина, що обслуговував агрегати. Громадянин не був переобтяжений роботою, бо в полудневу спеку мало хто загорявся бажанням виміряти свій зріст, дізнатися, чи відповідає зріст вазі, й встановити силу рук.
Черчик відразу ж впізнав громадянина й навіть позаздрив йому; сам він давно забув, що таке філософсько-споглядальна безтурботність. Правда, Юрій Семенович був певен, що лисий громадянин перебуває зараз у краях, де сонячних днів набагато менше, ніж у Сонячноморську. Керівник сріблястих агрегатів (за паспортом — Марко Сергійович Осадчий) свого часу працював вагарем на холодильному комбінаті… Багато років він зважував морожені тушки овець і свиней, а от нині в своєму білому халаті й зі своєю блискучою лисиною дуже скидався чи то на професора-терапевта, чи на дамського майстра із солідної перукарні.
Безперечно, Осадчий був потрібною людиною. Він був одним із тих, кого Черчик так настирливо і нетерпляче розшукував. Колись Марко Сергійович не раз ставав Юрієві Семеновичу в пригоді, і тепер, побачивши його, Юрій Семенович у першу секунду зрадів. Але вже на другій секунді зрозумів, що радіти, власне кажучи, нічого. Марко Сергійович професії не змінив, він, як і колись, сидів біля вагів, та який з того був толк? Черчик жалісливо скривив губи й механічно мовив:
— Привіт, старик!
У відповідь вагар брязнув блискучим причандаллям і звичним професійним рухом, точним і невловимим, підігнав шальку ваги до нульової відмітки.
— Ні, спасибі, я важитись не буду, — сказав Черчик.
Осадчий ліниво знизав плечима й промовчав. Весь його вигляд говорив: «А мені плювать, будеш ти чи не будеш. Хто-небудь, коли-небудь та й зважиться. Для цього я тут і сиджу. А коли це буде й з ким це буде, не має абсолютно ніякого значення»:
Черчик дурнувато всміхнувся:
— Ви мене не впізнаєте, мабуть?
— Чому ж не впізнаю? — охоче озвався Осадчий. — Ви той самий Юрій Семенович, тільки я думав, що ви…
— А ви змінили професію? — заквапився спитати Черчик, бо розмова звертала в мало приємне річище.
— Чому ж змінив? Важу… — просто сказав Осадчий і навіть не зітхнув. Очі його випромінювали таку янгольську чистоту, що Черчику стало ніяково.
Знову дурнувато всміхнувшись, Юрій Семенович дістав з кишені три копійки й стис силомір. Сила в руках була. Марко Сергійович акуратно відірвав квитанцію…
Новела про бездомного мільйонера
— О вам мушу сказати, Черчик, — почав увечері Окс свою, як він це називав, виховну годину, — що Осадчий, незважаючи на баранкуватий вигляд, метикований мужчина. Скажу навіть більше: в нього талант. Він може зробити так, що тонна складатиметься не з тисячі кіло, як це належить за кодексом мір і ваги, а з тисячі двохсот або з восьмисот. Це вже як вам завгодно. І нехай поруч з його вагами стоїть Ньютон… Вам знайоме це ім’я, Черчик? Повинно бути знайоме. Не самими ж прізвищами прокурорів і начальників етапів живе чоловік, мусить його голова вміщувати й ще деякі знання…
Так от, коли ви забули, хто такий громадянин Ньютон, я трохи освіжу вашу пам’ять. Це підданий британської корони, який одного разу на дозвіллі довів, що все на цьому світі має вагу. Наприклад, ваша вага в суспільстві — нескінченно мала величина, але вона є.
Проте я трохи захопився екскурсом в історію. Одне слово, якби біля вагів Осадчого стояв сам Ісаак (Ньютона, між іншим, звали Ісаак), навіть і тоді тонна перестала б бути тонною, а стала б тим, що на даному етапі треба Маркові Сергійовичу. За це його дуже любив колишній директор холодокомбінату. Да-а… солідний був товариш. Тепер йому не потрібні холодильники. Ми можемо зустрітися з ним не раніше як через десять років. Марко Сергійович теж дуже любив свого директора, але поїхати разом не захотів. Він зумів, як висловлюються в таких випадках фейлетоністи, вийти сухим з води й звільнився за власним бажанням…
Втрата улюбленого директора, проводи його в далеку дорогу не минули марно для Осадчого — він і став чесніти на очах. Але змінити професію, як ви самі бачили, не міг. Між іншим, Марко Сергійович користується надзвичайною популярністю. Всі дамочки, що приїздять у Сонячноморськ на предмет скинути зайву вагу, важаться тільки в нього. Коли б у Ісаака (я маю на увазі Ньютона) така дамочка важила центнер, то в Марка (я маю на увазі Осадчого) вона потягне не більш як вісімдесят п’ять кіло. Це вже інстинкт… Центнер у нього вже ніколи не буде центнером, але ніяка торгінспекція, ніякі ревізори, ніякий обехеес йому не страшні. Він, як і я, спить спокійно. Але мій спокій дався мені набагато дорожче, і я навіть заздрю Маркові Сергійовичу Осадчому.