Хоча більшість справ розглядалися на рівні штатів, деякі з них усе-таки потрапляли до Верховного суду США. В одній такій справі сам Джон Квінсі Адамс захищав украдених африканців, яких нелегально перевезли з Африки у рабське володіння кораблем «Амістад». Вони повстали й повбивали команду, і Адамс виграв їхнє звільнення в 1841 році.
Через кілька років Верховний суд розглядав свою чи не найганебнішу справу. Дред Скотт був рабом, якого хазяїн привіз до вільного штату і який на підставі цього заявив, що він має одержати свободу. Розглядаючи питання про те, чи нащадки африканців, вільних і рабів, можуть вважатися американцями, більшість суддів сказали «ні»: «На них не поширюється (і не передбачалося поширювати) поняття „громадянин“ у Конституції, і тому вони не можуть претендувати на права й привілеї, які цей інструмент надає й забезпечує громадянам Сполучених Штатів»[23]. Фредерік Дуґлас, провідний аболіціоніст, який замолоду втік з рабства, засудив ухвалу 1857 року як «найбільш скандальне та диявольське спотворення Конституції», яке він бачив, і назвав ухвалу «зухвалим перекрученням історичних фактів»[24]. А проте він сказав: «Я ніколи не мав більшої надії, ніж зараз». Ухвала стала поразкою в юридичній боротьбі за свободу, але в політичній царині вона дала несподіваний ефект, підбадьоривши опонентів рабства й пришвидшивши початок Громадянської війни, яка раз і назавжди розв'яже цю проблему.
Невідкладне питання, що постало наприкінці Громадянської війни, було ширшим за проблему трактування звільнених рабів — ішлося взагалі про ставлення до громадян Півдня, і білих, і чорних. І велич Абрагама Лінкольна у тому, що він знайшов інклюзивну формулу, хоча ще не пролунали останні постріли війни. Відома фраза «ні до кого зі злим задумом, з доброчинством до всіх» була не просто рядком у Другій інавгураційній промові. Так Лінкольн бачив завдання повного об'єднання країни. І це чудовий приклад підходу до проблеми, перед якою сьогодні опиняється багато нових демократій: як ви трактуєте повстанців, заколотників і тих, хто зазнає поразки у громадянській війні?
Лінкольн, убитий нападником через п'ять днів після завершення війни, не дожив до того, аби побачити, здійсниться чи не здійсниться його візія примирення. Юніоністи перемогли, і федеральний уряд вжив заходів, щоб притягти до відповідальності деяких ватажків повстанців, але здебільшого то були тимчасові дії, які невдовзі скасували. Арештований був лише один воєначальник армії конфедератів, а іншим, включно із генералом Робертом Е. Лі, дозволили розійтися по домівках. Не гірше повелося й цивільним лідерам Конфедерації. Кількох із них арештували, проте до суду не притягли жодного. Джефферсон Дейвіс, президент Конфедерації й вихованець Вест-Пойнту, кілька місяців посидів за ґратами, але його разом із іншими звільнили без суду, і до кінця своїх днів він залишався символом гордості для найбільш відданих конфедератів.
Тим часом звільненим рабам обіцяли не лише свободу, а й різні форми допомоги для влаштування їхнього нового життя. Частина плану передбачала перерозподіл землі колишніх рабовласників на користь звільнених рабів; така політика мала б бути формою репарацій і підриву політичної влади рабовласницьких інтересів. Але Ендрю Джонсон, який обійняв посаду після вбивства Лінкольна, змінив курс на протилежний. Власність так і не дісталася звільненим, що позбавило нових чорних громадян Америки їхніх «сорока акрів і мула».
Однак після поважних політичних дебатів у Конгресі Ендрю Джонсону випаде гарантувати право голосу звільненим рабам, через що, згідно з Чотирнадцятою і П'ятнадцятою поправками, на них поширився «рівний захист чинними законами». Окупація Півдня започаткувала добу Реконструкції, низку планів, спрямованих на відбудову регіону та його реінтеграцію в Союз. На думку майже всіх істориків, Реконструкція зазнала поразки. Але були й позитивні моменти: військових губернаторів скерували на зміцнення нових законів, було вжито заходів для навчання чорних, звільнені дістали свою частку місць у легіслатурах.
Наступної вистави Лінкольн уже не побачив: Південь, який він хотів повернути до гурту, остаточно відхилив простягнуту йому руку. Прибічники панування білих почали повертати собі втрачені позиції. Ветерани Конфедерації з Теннессі заснували 1865 року ку-клукс-клан; незабаром ця організація поширилася по всьому регіону[25]. Звичними стали насильство й залякування виборців, скероване проти чорних. Контрольовані республіканцями уряди штатів, настановлені під час Реконструкції та підтримувані новоспеченими виборцями, були усунуті демократами. Штат за штатом південці, які боролися за рабство, знов опинилися на підйомі.
На час президентських виборів 1867 року Вашингтон уже втратив свій апетит до окупації Півдня федеральними військами. Одначе їхнє виведення прискорилося завдяки угоді, яка владнала суперечку й зробила Радерфорда Б. Гейса президентом попри втрату голосів виборців. Після кількох перерахунків і обговорень Гейс забезпечив собі достатню для перемоги кількість голосів у Колегії виборців Палати представників. Він досяг необхідної маржі, пообіцявши вивести юніоністські війська з Півдня, що й зробив у Компромісі 1877 року. При цьому заходи з реконструкції й замирення зазнали поразки, а ненависна окупація Півдня Північчю завершилася.
У цей темний момент американської історії було засіяне насіння інституціоналізму, що призведе до поступу для нащадків рабів. Після завершення Громадянської війни 1865 року уряд створив Бюро вільновідпущеник, щоб допомогти колишнім рабам пристосуватися до повоєнних реалій, і агенція заходилася створювати інституції, як-от Коледж Моргауза та Університет Говарда в 1868 році, аби сприяти освіті колишніх рабів. Ці та інші історичні коледжі для чорних виховували покоління за поколінням чорних американців, що серед них були й найвидатніші наші особистості, зокрема В. Е. Б. Дю Бойз, Мартін Лютер Кінґ-молодший та Тергуд Маршалл[26].
Але Компроміс 1877 року залишив південним законодавцям широке поле для визначення нових правил взаємин між расами. «Окремий, але рівний» стало орвелівською фразою, котра захищала расову сегрегацію й складала їй юридичну основу.
Закони Джима Кроу (назва походить із пісеньки в шоу менестрелів, де білі актори грали нащадків африканців) створили насильницьку й болючу систему легалізованої сегрегації та гніту в моєму рідному південному краї. Тим із нас, хто був уже достатньо дорослим і жив у жаху періоду Джима Кроу, гидотні образи доби назавжди закарбувалися в пам'ять: лінчування й жорстокість юрби, палаючі хрести й мова ненависті. Я не бачила ку-клукс-клан у дії, а мої батьки — так. Я лінчування не бачила, але, пригадую, мені наснилося, що батько не повернувся додому — його схопили й повісили. Це жахіття наснилося мені невдовзі після того, як дядько розповів про те, що його на міссісіпському шосе зупинив патрульний поліцай та сказав йому й моєму батькові, аби вони «забрали свої чорні [д...] зі штату, доки я повернуся».
На жаль, із моїми родичами-чоловіками траплялося багато таких інцидентів. Батько матері втік із сім'ї, бо побив білого, який напав на його сестру. Дід знав, що на нього чекає, якщо він залишиться. За рівні права боролося дуже багато мучеників, зокрема моя подруга Деніз Макнейр і троє інших дівчаток, убитих під час бомбового нападу на баптистську церкву на Чотирнадцятій вулиці в Бірмінгемі у вересні 1963 року. Вони в підвальній вбиральні перебиралися в одяг церковних хористок, коли терористи підірвали понад десяток динамітних шашок під фронтальними сходами до церкви. Цей жахливий напад розорив громаду, але гальванізував підтримку ухвали Закону про громадянські права наступного року. Я народилася 1954 року. Важкі часи для Америки ще не так далеко відійшли в минуле.
Мій власний досвід життя за часів Законів Джима Кроу — це паралельне політичне існування. Моя сім'я брала участь у демократичному процесі, ніби це мало якесь значення, хоча насправді це не так. Ірраціональну віру, втілену в американських інститутах, поділяє багато чорних сімей, бо вона відіграла вирішальну роль у здобутті цих прав і відкрила шлях до зміни американського курсу без насильства.
23
24
Frederick Douglass, «The Dred Scott Decision», speech before the American Anti-Slavery Society, May 14, 1857, available at: https://www.lib.rochester.edu/index.cfm?PAGE=4399.
25
На початку XX ст. ККК було перезасновано; він мав чимало послідовників на Середньому Заході.
26
Сьогодні в країні працює понад сто історичних коледжів для чорних, які видають дипломи бакалавра і вчені ступені студентам усіх рас.