Використання Конституції для підтримки демократичних змін
Перехід до демократії не відбувається за помахом чарівної палички; він вимагає, щоб люди мали бачення кращого майбутнього та волю для його досягнення. Ба більше, потрібні планування й рішучість. У XX ст. на передньому краї боротьби за громадянські права була Національна асоціація сприяння поступу кольорового населення, яка використовувала наріжні американські цінності — напружену роботу, винахідливість, віру в рівність, — щоб покращити американські інститути.
У всій нашій історії траплялися лідери, як-от Малколм Ікс із «Нації ісламу», які вважали, що конституційний курс ніколи не переможе. Вони хотіли силою і примусом повалити політичний лад і прирівнювали доктрину «ненасильства» Мартіна Аютера Кінґа-молодшого до підтримки «беззахисності».
Уперше я чула промову одного з таких лідерів, Стоуклі Кармайкла, в березні 1967 року, коли мій батько, який був тоді деканом Коледжу Стілмена в Таскелузі, що в штаті Алабама, запросив його до кампуса попри незгоду адміністрації коледжу й поліції. Будучи лідером Студентського ненасильницького координаційного комітету, Кармайкл популяризував свою фразу «чорна влада», котра збуджувала деяких чорних і лякала деяких білих. «Преподобний, я не хочу накручувати тих хлопців із провінції», — сказав шериф татові, коли почув про подію. «Нічого не станеться», — відповів упевнений у своїй правоті батько.
Як і очікувалося, промова Кармайкла в Стілмені була вельми запальною. Він розкритикував зовнішню політику США та війну у В'єтнамі, перелічив випадки подвійних стандартів в американській історії та закликав 400 студентів, які слухали його, боротися проти системи. «Наша країна має закон і порядок, але нічогісінько не знає про справедливість, — сказав він. — Якщо хочете бути вільними, маєте сказати „До біса закони Сполучених Штатів“». Риторика Кармайкла була про звільнення й опір, а не про конституційні зміни.
Згодом Кармайкл залишив Студентський ненасильницький координаційний комітет та зв'язався з набагато воєнізованішою групою — із Партією Чорних Пантер, що виходила за рамки риторики й узялася до насильства, яке прокотилося Америкою навіть після прийняття великих законів про громадянські права за доби Джонсона. Заснована 1966 року, після вбивства Малколма Ікса і погромів на расовому ґрунті у Вотсі в Лос-Анджелесі, Партія Чорних Пантер привернула до себе увагу населення, коли кілька десятків озброєних її прибічників окупували легіслатуру Каліфорнії на знак протесту проти закону 1967 року про обмеження приватного володіння зброєю. Відразу після цього Пантери опублікували свою платформу з 10 пунктів, які звучали радше як заклик до революції, а не до реформ. Називаючись марксистською революційною групою, партія виступала за озброєння всіх чорних американців, звільнення всіх чорних із в'язниць, безумовне звільнення від призову й репарації за всі роки визиску. І символічно, і реально Чорні Пантери вдалися до войовничості й насильства, провівши низку кривавих сутичок із поліцією.
Щиро кажучи, вони могли взяти гору, якби не Мартін Лютер Кінґ-молодший та інші, котрі без насильства використали американські закони й засади для творення більш рівноправної нації. Вони закликали Америку такою, якою вона обіцяла бути, й вони посилалися на слова Засновників у контексті Конституції, яку ті написали.
Несправедливість, із якою стикалися чорні американці в добу до панування громадянських прав, була схожа на ту несправедливість, з котрою стикаються люди під недемократичними режимами в усьому світі. В усіх тих справах ми раз у раз бачили, що вічно погоджуватися з умовами тиранії люди не будуть. Навіть якщо відживуть цілі покоління, однаково настане той час, коли народ повстане. Звичайно, на відміну від авторитарних режимів Сполучені Штати мають репрезентативні інститути, які уможливлюють мирний опір — за допомогою політичних процесів, а не в обхід їх. Лідери руху за громадянські права скористалися цим повною мірою.
Національна асоціація сприяння поступу кольорового населення очолила цей рух і залучила інститути (здебільшого суди, а також ЗМІ, релігійні групи тощо) до запровадження політичних змін. Її успіх залежав від продуманої стратегії, яку реалізували віддані особи, котрі працювали десятиліттями, за багатьох невдач постійно вдаючись до перекалібрування. Люди в Асоціації продовжували вперто працювати, бо знали, що вони на правій стороні, й вони досягай успіху, тому що обрали правильну дорогу.
Підходи Національної асоціації мали чотири конституційні засновки: Тринадцята, Чотирнадцята та П'ятнадцята поправки, незалежність судової влади, верховенство права, наявність прав особи. Перший — це мова, до якої вони зверталися. Наступні два означали: існувала ймовірність, що судді діятимуть не в інтересах політичних сил, а на підставі справедливого прочитання Конституції[27]. Останній дозволив заявляти про шкоду від імені конкретного громадянина. Натан Марґолд, протеже Фелікса Франкфуртера, створив щось на кшталт шаблонної стратегії. Ця праця відома як «Доповідь Марґолда»; у ній пропонувалося використовувати суди для просування закону. А також активність у правовій системі «спонукає чорних американців боротися за власні права».
Не всі справи слухалися на Півдні з результативними доленосними ухвалами за і проти в Міссурі та Оклахомі. Звичайно, в епіцентрі була стара Конфедерація. Терґуд Маршалл і юристи Національної асоціації сприяння поступу кольорового населення деякі справи вигравали, а деякі програвали, але вони вдосконалювали стратегію, відкривали нові справи й так доносили до свідомості країни саму боротьбу за громадянські права. Покійний Джек Ґрінберґ, коли ще був молодим юристом у справі, у своїй захопливій автобіографічній хроніці «Хрестоносці у судах» написав: «Нам належало використовувати сприятливі ухвали для подолання ухвал несприятливих».
Юридична стратегія помалу вдосконалювалася; за дим поступом також стояли жертви тисяч чорних американців у Другій світовій війні. Це пожвавило інтерес президента Гаррі Трумена до громадянських прав. Трумен добре відомий тим, що об'єднав збройні сили, визнавши моральну абсурдність повернення додому воїнів, роз'єднаних нерівністю. Менше відомо, що він створив Комітет з громадянських прав, котрий опублікував доленосний звіт у 1947 році — «Забезпечити ці права» — й почав втілювати програму з подолання несправедливості та заклав під валини великого зібрання законів про громадянські права, що був схвалений майже через два десятиріччя.
Ця боротьба — в судах і на вулицях, із демонстраціями, ходою, невдачами й поступом, а також із мучениками за справу — врешті-решт завдяки доленосному зібранню законів про громад янські права надала посутнього значення Чотирнадцятій поправці. Ухвалення Закону про громадянські права (1964) і Закону про право голосу (1965) можна назвати, гадаю, другим заснуванням Америки.
Можна спитати, коли суспільство має мінятися: до чи після ухвалення законів? Американський досвід свідчить, що нові закони справді закладають підвалини зміненого суспільства. Він учить, що демократичний перехід — а інакше годі й думати про шлях від рабства до рівноправ'я — потребує допорогової дії. Інституції нічогісінько не варті, доки люди не схочуть сказати, що вони мають бути такими, якими себе заявляють, і на підтвердження цього йти на жертви й навіть гинути.
Роль Конституції в цій болючій історії нагадує нам про важливість засновницьких документів та їхню роль у поступі суспільства до справедливості. Жінки використали Конституцію для здобуття права голосу, а гомосексуалісти вибороли право одружуватися. Проте третя раса, за Токвілем, — американські індіанці — залишалася поза конституційними рамками захисту аж до ухвалення 1924 року Закону про громадянство індіанців. Їм випала своя недоля, і досі їхній стан лишається бридкою плямою на сучасній Америці[28].
Навіть у той час як Конституція використовувалася для подолання спадщини нерівності, дедалі гучнішими й складнішими ставали аргументи щодо властивих їй цілей, а саме — щодо позитивної дискримінації. Це чудовий приклад того, як країна намагалася врівноважити конкуруючі засади запровадження рівності рас.
27
Один суддя із Алабами наводить приклад незалежності суддів. Суддя Френк М. Джонсон, призначений до федеральної системи судочинства президентом Айзенгавером 1955 року, відігравав головну роль у подоланні законів Джима Кроу в Алабамі, хоча йому самому це дорого коштувало у вигляді переслідування й остракізму з боку сусідів-сегрегаціоністів. На своїй посаді він інтерпретував закони згідно зі своїм розумінням, постійно ухвалював постанови на користь рівноправності, застосовуючи засади, підтримані Верховним судом у справі «Браун проти Управління освіти», не тільки щодо шкіл, але й щодо всіх сфер громадського життя.
28
Докладніше про історію американських тубільців