-- Спокійно! – засміявся я, побачивши вираз обличчя Рюміна. – На завтра я домовився про додаткову хавку, майорський пайок. Привезе його особисто моя солодка Надя Елізаровна, цариця офіцерської кухні.
Я розділив консерву, налив горілки. В ГРУ, звичайно ж, дотримуються службової субординації, але командири не тримають своїх людей на відстані, намагаються жити, як вони. Принаймні, на завданні…
Повеселілий Рюмін охоче потягнувся за стаканом, закусив тушкованкою і повернувся до записника. Перш ніж я з’їв свою частку, в дверях з’явилися Котушев і Дрозд, за їхніми спинами я побачив дівчину з першого поверху. Ну, так, відчули запах хавки.
-- Як малу звати? – я штовхнув Сашка в бік.
-- Вєра, -- буркнув той, не відриваючись від книжки.
Я кивнув головою, витираючи тарілку від залишків консерви. Вєра… Так як Бахалова. Ничего! Та вже мертва, не будуть мені плутатися.
-- Слухаю вас, -- звернувся я суворим тоном до підлеглих.
-- Ми тільки хотіли перевірити, чи наш командир з глузду з’їхав, чи… -- Котушев замовк, сповнений надії.
Хлопець втягнув щоки, вдаючи виснаженого від голоду, після цього невинно посміхнувся.
-- По пів консерви на брата, -- оголосив я, дивлячись на нього з-під лоба.
-- А вона? – зиркнув позад себе Дрозд.
Я весело пирхнув – ще трохи й, зі збільшеним продуктовим пайком, повернеться цивілізація, лейтенант Дрозд саме заступився за даму…
-- Хай буде! – махнув я рукою. – Вона теж.
*****
Я сикнув, необережно доторкнувшись до розпаленої пічки, тихо вилаявся і прикрив дверцята. Я насилу відірвав погляд від полум’я, вогонь справляв враження домашнього притулку, зараз майже не доступного в Ленінграді з огляду на всеохоплюючий холод. Тут ти замерзав навіть в ліжку, під грубою ковдрою, день за днем. Просто інколи менше, ніж завжди. В кутку кухні – як не крути, найціннішої кімнати в цілій квартирі – біля вікна, стояла встановлена ще попередніми жильцями буржуйка. Раніше ми нею не користувалися, бо в неї була забита димова труба, але тепер, в припливі доброго гумору після додаткової вечері, Дрозд – син сажотруса – привів обладнання у робочий стан. От, що чинить трохи хавки… Рюмін ще раз докладно оглянув шкіряну обкладинку і недбало кинув книжку на стіл. Незважаючи на сутінки, було виразно видно хмарки нашого дихання. В мене навіть не було бажання поглянути яка температура. Зрештою, яка різниця? Йобаний холод, та й годі.
-- Обкладинка, здається, походить з паризької школи; лінійне тиснення, подвійна оправа, -- буркнув нарешті Рюмін. – Наші робили це трохи інакше. Мабуть, її здерли з якоїсь іншої книжки, тут їм такої не зробити. Козляча шкіра, позолота… На їхнє щастя жодних написів. Зате всередині явна фальшивка. Ще чути запах друкарської фарби.
-- Це я і сам здогадався, Вотсоне, -- підсумував я саркастично його висновки. – Скажи мені щось, чого я не знаю.
-- Тоді виникає запитання: якого біса тобі її дали? Адже Бахалова мертва, вони взагалі не мусили про це згадувати.
-- Факт, – я задумливо кусав губу. – Може Кутєпов побоявся затаїти інформацію? Врешті-решт Главком…
-- Але це фальшивка, а ніяка не інформація. Маячня укладена з кількох дебільних творів протягом години чи двох. Страх може зупинити Кутєпова від саботажу слідства, кінець кінцем він знає, що ми знаходимося в одній зв’язці, однак в цьому є ще щось… Він щось вивідав у Бахалової.
-- Отже… Чекай! – крикнув я. – Ця погань намагається зупинити мене від пошуків книги, справжньої книги, де описуються ідеї, якими керуються Досконалі, у випадку, якби хтось шепнув мені про її існування. Він хоче, щоб я злегковажив таку інформацію, вважаючи, що це якась дурня! Коханка Бєляєва розповіла йому про це.
-- Так! – підтвердив Рюмін, стукнувши кулаком об стіл. – Ось що він задумав! Але навіщо? Якщо книжка, справжня книжка, містить щось істотне для нашого слідства, ми провалимо завдання і нас поставлять поміж стінкою і екзекуційним взводом, він стоятиме поряд з нами. Йому не викрутитися. Рішення прийматиме особисто товариш Сталін, а йому все равно, полковник чи майор, НКВД чи ГРУ… -- закінчив він тихіше.
-- А якби книжка не мала нічого спільного зі слідством? – запитав я. – В ній не було ніякої важливої інформації, а тільки…
-- Так?
-- А тільки опис, як стати Досконалим. Не в сенсі, як вступити в секту, а технічні подробиці цього… перетворення. Бо справа тут не в морозостійкості, а принаймні не тільки.
-- Левітація? Проходження крізь стіни? Невидимість? – почав кепкувати Рюмін.