-- Скільки тобі заплатив Кутєпов? – прошипів я.
-- Це не він… -- прошептав той. – Я сам… Ця книжка це свобода…
Я не встиг відповісти, в дверях стояли солдати Мануїльського.
-- Все гаразд, товаришу майоре? – запитав стривожено молодий лейтенант.
-- Краще не буває, -- відповів я. – Викликайте швидку і заберіть звідси людей, -- наказав я.
Я знов схилився над Рюміним. Той намагався щось сказати.
-- Прочитай книжку, -- прохрипів він. – Це сво… -- не докінчив він, йому з рота потік струмочок крові, здох.
-- Йобана погань! – завив я, копаючи труп. – Зрадник! Йобаний…
Підійшла Вєра, простягнула хустинку.
-- Пошла вон! Мене не поранило!
-- Плачете, -- відповіла вона тремтячим голосом.
*****
Потужні мотори пасажирського “лісунова” заспокійливо гуділи, підбадьорливо сяяли зірки на крилах винищувачів, що ескортували нас. Ми поверталися додому. Я тримав на колінах книжку Досконалих, однак більшість часу дивився у вікно. Як і решта моєї групи. Ми не розмовляли, не було про що. І Дрозд, і Котушев були вже в доволі доброму стані – зараз вони лежали у вигідних, призначених до транспортування хворих, койках – але над нами всіма висіла смерть Рюміна. Якби я не поклав зняту з запобіжника гранату в здерту з книжки обкладинку, не поставив пастку, не спробував уникнути неминучої, як мені здавалося, спроби крадіжки нотаток…
Силою волі я змусив себе продовжувати читати:
“Шануйте Вчителя, бо навіть краплина його крові має силу Зміни, саме вона утворює Зародок, і врешті призводить до… “
От, курва, краплина крові… Не може бути, щоб коли я цілував Надю в скалічений палець… Однак я пригадав собі все детально, знову відчув в устах залізний присмак. Просто чудово, товаришу Разумовський, цим разом ви перевершили самого себе. Покінчили з сектою, та упустили одного з адептів. Дозвольте доповісти, саме зараз він летить до Москви…
Я істерично засміявся, якусь мить відчував жахливий біль поламаних ребер, немов якийсь дикий звір орав мені пазурами боки. Чому Надя не сказала нікому, що я пив її кров? Що мене чекає? Чи все закінчиться тим, що я полюватиму на серця людей, які гуляють в парку Горького? Я потряс головою, як боксер, який пропустив потужний удар.
-- Внимание, ребята, -- вигукнув я.
Три пари понурих очей зупинилися на моєму обличчі.
-- Капітан Рюмін загинув у бою з сектантами, -- оголосив я. – Його поховають з усіма почестями, посмертно підвищать в званні, а сім’я отримає пенсію.
-- А якщо вони дізнаються? – почав непевно Котушев.
-- Своїм скажемо… правду, признаємо, що Саша, -- вперше після смерті Рюміна, я вимовив його ім’я. – Загинув випадково, розставляючи пастку. За моїм наказом, -- додав я твердо. – В ГРУ немає зрадників! А тепер годі перейматися, ми виконали завдання, заслужили вдячність Главкома. Після повернення нас чекають нагороди, може нові звання. Ми зазнали втрат, війна – сука, але ми надалі разом. Непереможні. Наплюємо їй в обличчя!
Я потягнувся до гітари, що стирчала з речового мішка, настроїв струни.
-- Давайте, народ, веселіше!
Я затягнув частушку, за якусь мить до мене долучилися голоси хлопців і Вєри.
Кто-то спиздил балалайку
И насрал на патефон,
Поебал мою хозяйку,
А на стол кинул гандон!
Adam Przechrzta
Demony Leningradu
Переклад з польської -- полігНОТ
----------------------------------------------
https://www.facebook.com/pg/PoligNOT
Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.