Все cкінчилося того ж вечора, що й почалося. Джо, Рей і я сиділи за своїм улюбленим столиком у забігайлівці, попереду був цілий вечір, багато балачок і все таке.
Рей сказав, що добре було б знати переможця сьомого заїзду, коли йде шостий. Але Джо вирішив по-іншому. Він сказав:
— У вас, хлопці, на думці тільки війни та скачки. А я допитливий. Знаєте, що б я зробив з машиною часу?
Звичайно, ми захотіли дізнатися, щоб потім вдосталь над ним покепкувати.
Він сказав:
— Якщо б у мене була машина, я б відправився назад на п'ять чи-то п'ятдесят мільйонів років і подивився, що стало з динозаврами.
Ми з Реєм вирішили, що толку в цьому ніякого. Рей сказав, що кого цікавлять, ці динозаври, і я — що вони придатні тільки на те, щоб залишити купи скелетів; знаєте, всякі недоумки ходять по музеях і на них дивляться; і добре, що вони забралися: місце для людей звільнили. Звичайно, Джо негайно ж образився:
— Динозаври — це здорово! Їх було мільйони всяких — великі, як будинок, тупі також, як будинок — всюди. І раптом, в одну мить, ось так, — он клацнув пальцями, — вони щезли. Чому? Ось це я й хотів би дізнатися.
От і все. На цьому ми б і порішили. Я б що-небудь сказав, Рей додав би щось кумедне, ми б ще замовили пива, і розмова пішла б про погоду, про Бруклінських Крутіїв, потім ми б сказали "бувай" і навіть не думали б про динозаврів.
Але не вийшло, і тепер ці динозаври у мене з голови не йдуть, мене від них нудить навіть. Тому що алкаш за сусіднім столиком підняв голову і сказав:
— Гей!
Джо сидів ближче до нього. Он відхилив стілець назад і спитав:
— Чого треба?
Алкаш відповів:
— Джентльмени, чи не ви говорили про динозаврів?
Ну, Джо, схоже, заспокоївся і сказав:
— Так. Хочете що-небудь знати?
Той наче всміхнувся. Дивна усмішка: починалася на губах і закінчилася, не торкнувшись очей. Сказав:
— Ви хотіли б побудувати машину часу і вирушити у минуле, подивитися, що сталося з динозаврами?
Я бачив, що Джо вирішив: готується якесь шахрайство. Я теж так подумав. Джо спитав:
— Ну і що? Хочете збудувати мені таку?
Алкаш показав жменю зубів і відповів:
— Ні, сер. Міг би, але не буду. Знаєте, чому? Тому що побудував таку машину для себе кілька років тому і побував у Мезозойській ері, і подивився, що стало з динозаврами.
Рей спитав:
— Де ви її побудували?
— У Середньо-Західному університеті. І я її зламав. Не схотів. З мене досить.
Ну, я сказав:
— Валяйте. Що сталося з динозаврами?
Он відразу не відповів. Потім утупився в середину стола і став їй розповідати:
— Було сонячно, сонячно і яскраво, сухо й жорстко. Ані боліт, ані папороті. Нічого із звичайного для крейдового періоду оточення динозаврів. Період пізній, напевно крейдовий. Динозаври вже майже зникли — всі, крім маленьких, з їхніми металічними поясами і зброєю.
Джо роздратувався:
— Які маленькі, з поясами і зброєю?
Хлопець секунду дивився на нього, потім знову втупився в нікуди.
— Маленькі ящери, чотири фути на зріст. Стоять на задніх лапах, упираючись хвостом, й у них маленькі передні лапи з пальцями. Навколо талії металічний пояс, з нього звисає зброя. Не просто кульова — якийсь енергетичний проектор.
— Що? — спитав я. — Послухайте, коли це було? Мільйони років тому?
— Цілком правильно, — відповів він. — Ящери. З лускою, повік у них не було, і, напевно, вони відкладали яйця. Але в них були енергетичні рушниці. Їх було п'ятеро. Накинулися на мене, тільки-но я зліз з машини. Їх, напевно, на Землі були мільйони — мільйони. Повсюди. Тоді це були царі природи.
Рей не повірив:
— Послухайте, друже, мільйони? Хіба ті хлопці, що тільки й знають, що відшукувати старі кістки і возитися з ними, не з'ясували, як виглядають динозаври? В музеях повно їхніх скелетів. Ну, де ж ті, з металічними поясами? Якщо їх було мільйони, що з ними стало? Де їхні кістки?
Той тільки зітхнув. По-справжньому зітхнув, сумно. Може, вперше зрозумів, що говорить просто з трьома хлопцями в комбінезонах. У забігайлівці. А може, йому було однаково.
Він сказав:
— Кісток знаходять небагато. Подумайте, скільки тварин жили на Землі. Мільярди і трильйони. А скільки скам'янілостей ми знаходимо? І ці ящери були розумні. Не забувайте цього. Вони не потрапляли у лавини, болота, лаву, за винятком окремих випадків. Скільки скам'янілостей людини знаходять, навіть напіврозумних мавполюдей, що жили мільйони років тому?
Він дивився на свою напівпорожню склянку, повертаючи його в руках.
Потім зітхнув:
— Та й що покажуть скам'янілості? Металічні пояса заіржавіють, від них нічого не залишиться. Ці ящери були теплокровними. Я знаю це, але як це доведеш по скам'янілих кістках? Якого біса? Чи можна буде через мільйон років сказати по людському скелету, як виглядав Нью-Йорк? Чи можна по кістках з'ясувати, хто саме, людина чи горила придумав атомну бомбу, а хто їв банани в зоопарку?