Катя надміру голосно, щоб привернути увагу присутніх, звернулася до лікаря:
— Містер Мітчел, ви, напевне, зауважили, що великі. вчені — це завжди аскети і світські розваги стають для них справжніми тортурами. А містер Павел щойно повернувся з вашої палати. То чи не краще йому побути у товаристві пана Кукудзі? Ви лише подивіться на їхні страдницькі обличчя, сер, — намагалася жартувати Катя.
— Ми все надолужимо за обідом, — пообіцяв Кукудзі.
— Я вас розумію, — сказав Мітчел.
— Ви боїтеся за рецидив у містера Острожного? — тихо спитала Аніта.
Мітчел мовчки стиснув її руку.
— Аніто, радійте, що ви ще наречена і містер Едді не покидає вас, як наші заклопотані чоловіки, — заговорила Катя й ввімкнула тиху музику. — Сідайте ближче до гурту і підніміть ваші чари. Те, що містер Едді журиться, цілком природно. Майте на увазі, міс Аніто, всі чоловіки стають надто серйозними уже в день заручин.
Тійока теж намагалася розвеселити себе і молодих, сипала дотепами, але чомусь не відчувала затишку, коли сиділа у товаристві свого чоловіка і Павла Острожного. Їй здавалося, що з появою Едді Мітчела в кімнаті запанував дух недовіри, кожен боявся виказати щось важливе й ховався за удавану безжурність.
— Час обідати. — Катя заходилася наводити лад у кімнаті. - І непогано було б нагадати моєму чоловікові, що він тут господар, — звернулася до Мітчела.
Як тільки Едді вийшов з кімнати, Катя радо обійняла Аніту.
— Як вам поталанило, люба моя!
— Це вам здається, місіс Кет, — ніяково зауважила Аніта. — Чужі чоловіки завжди кращі.
— Називайте мене просто Кет. Ви для мене як рідна сестра: ваші руки виходили Павла. Я довіку буду вдячна вам за доброту.
— За містера Острожного я дуже рада, — сказала Аніта і вже розповідала з веселим переблиском в щасливих очах: — Едді страшенно безпорадний. Коли містер Павел був у стані шоку й здавався кам’яним, Едді всю ніч простояв біля нього, а вранці сховався у своєму кабінеті й заплакав. Я тоді сказала Едді, що Острожний не вмре, і Едді, як хлопчисько, повірив мені.
— Ви народилися одне для одного, — мовила Тійока. — Ви завжди думаєте про одне й те ж. Ви щасливі, бо й на роботі разом. А про що мені розмовляти з Кукудзі?
— Не нарікайте на долю, місіс, і ви проживете довге й щасливе життя, — порадила Аніта й не без заздрощів за милувалася чарівною Тійокою. — Ви не можете поскаржитися на свою красу.
— На жаль, бог дав мені ще й розуму, заздрощів і жадобу слави, — розсміялася Тійока над власними забаганками.
XXXV
У кімнаті прямого зв’язку з Атлантою чергували Харві Блек і Пітер Гоулд. Було спекотно, й докучав тихий зумер контрольної готовності лазерного каналу. Звідси могли дзвонити лише з особистого дозволу начальника сторожової служби Тома Уоррена і обов’язково в присутності чергових. Хоча все, що виходило по каналу зв’язку за межі ранчо Доута, записувалося на сталеву дротину. Ця кімната не залишалася ні на хвилину без нагляду. Тут було найтяжче чергування, але ніхто не мав права відмовитися від «камери смутку», як називав її сам Том Уоррен.
Блек тримав у руці пластикову скриньку з чорними кубиками під номерами й намагався знайти розгадку комбінаційних переміщень, щоб набрати число й рік свого народження. Він зрідка поглядав на Пітера, котрий клеїв із сірників мініатюрний замок з гострими вежами й підйомними мостами, мугикав невдоволено й знову ганяв пальцями кубики, згадуючи свої зустрічі з Лілі Стауфер.
Від несподіваного дзвінка Харві здригнувся, як від пострілу.
— Хто б це? — невдоволено запитав Блек і глянув на світлове табло, де спалахнуло прізвище Острожного.
— Кажуть, містер Острожний уже одужав, — сказав Гоулд.
— Дізнайтеся, чого йому треба, — звелів Блек тоном старілого на посту. — А краще з’єднайте мене з цим іноземцем. Вам треба навчитися делікатніше розмовляти й не ляпати нічого зайвого, — застеріг Блек і підняв трубку. — Черговий Харві Блек. Що бажаєте, містер Острожний?
— Вітаю вас, Блек. Шкодую, що зайняті і не можете прийняти запрошення на обід, — мовив Павло.
— Це справді так, сер. Але, я гадаю, ви не лише з цим звернулися до контрольного пункту зв’язку?
— У мене в кабінеті Кукудзі Тонако. Маємо невідкладну справу до містера Макларена.
— Гадаю, розмова суто ділова? — поцікавився Блек, хоча й знав, що цим каналом зв’язку не запрошують у гості.
— Безперечно. Прошу з’єднати з містером Маклареном, як тільки вам пощастить його розшукати.
— О’кей, сер! — з готовністю пообіцяв Блек.
— Мабуть, знову просив з’єднати з Малькольном? — сказав Пітер Гоулд і старанно приклеїв сірничка на місце лутки.
— Чому саме Макларена? — насторожився Блек. Йому не сподобалось, як вимовив Пітер ім’я Малькольна.
— Містер Острожний завжди дзвонить тільки до Макларена. Певне, ви не збираєтесь дурити абонента?
— Що ви маєте на увазі, Пітер? — уточнив Блек, відчуваючи, як неприємно холоне в грудях.
— Те, що є, Блек, — безжурно відповів Пітер.
— Я не второпаю, що маю сказати Острожному, слухаючи ваші натяки, Пітер.
— Тільки правду.
— Містер Острожний просить з’єднати його з містером Маклареном. Мені залишається одне: розшукати містера Макларена і довідатися, чи буде він розмовляти з нашим абонентом. А на що ви натякаєте? — обурився Харві і стиснув у долоні пластикову іграшку з білими цифрами на чорному тлі квадратів. — Поясніть, нарешті, недогадливому Блеку.
— Або ви удаєте дурника, або справді не знаєте, що дружина Макларена стала вдовою і вдруге вийшла заміж за Джіма Френка.
— Місіс Мері стала удовою? — Харві сумно опустив очі, щоб не зустрітися поглядом з наївним Гоулдом і не виказати себе. — Уперше чую, — мовив згодом і перепитав: — Звідки такі новини? Невже це набуло розголосу?
— Не знаю, але я почув від доньки покійного Дейвіда Рассела Високої Кандіс.
— Цікаво, де ви могли з нею бачитися? — хмикнув Блеклі, примружуючи ліве око й дивуючись, як Пітер досі не помічає, що перебуває на неофіційному допиті. — Може, ви боїтесь духів і вірите у відьом, сер?
— Ні, у відьом я не вірю. Я заїздив до Рассела, коли останній раз був у Атланті.
— Ви порушили маршрут, Пітер, і не доповіли про це начальству…
— Я повертався сам і зі мною не було чогось недозволеного для сторонніх очей, сер, — пояснив Пітер. — Мені давно треба було побувати в Расселів: сер Дейвід обіцяв заповісти на моє ім’я чималий капітал. Та містер Рассел загинув, а мене досі ніхто не розшукує, щоб вручити обіцяні гроші.
— Невже слово покійника вже забуте?
— Кандіс засвідчила, що батько справді клявся на Біблії не залишити мене жебраком. Вона виконала волю батька й засвідчила це діловими паперами.
— І скільки ж вам перепало?
— Як і було обіцяно, — П’ятдесят тисяч доларів.
— Ну і…
— Гроші покладено на моє ім’я, сер. Отже, після повернення з Ранчо Доута я влаштую чудову відпустку.
— Що ж, вітаю вас, Пітер, але знайте, стосовно містера Макларена ваша Кандіс помиляється. Я лише вчора мав нагоду з ним розмовляти.
У Пітера від несподіванки випала з рук коробка сірників.
— Це правда, Пітер, — підтвердив Харві й підтягнув ближче помаранчевий апарат, швидко крутнув диск. Коли обізвалися з контрольного блока Атланти, Харві назвав себе й попросив з’єднати з містером Маклареном. Що відповіли Блеку, Пітер не чув, але Харві подзвонив Острожному й сказав: — На жаль, сер, не можу виконати вашого прохання: сер Макларен разом із дружиною поїхав у Швейцарію. Повернеться через місяць.
— Шкода, — зітхнув Острожний.
Харві пильно подивився на Гоулда і запитав його з глузливою посмішкою:
— Сподіваюсь, сер, ви не розпустили пліток про смерть Макларена й нове заміжжя його дружини?
— Мене ніхто не розпитував, — щиро відповів Гоулд, збираючи розсипані сірники. Харві зауважив, що в Пітера зрадливо тремтять пальці.
— Це добре, Пітер, що ви такий щирий і небалакучий чоловік. Ніхто з нас не має права займатися побрехеньками. Тим більше, вірити якомусь дівчиську. — Харві лінькувато підвівся з плетеного крісла, пройшовся до затуленого бамбуковою шторою вікна, позіхнув і обізвався до Гоулда, не зводячи очей з маленького жовтого павучка, що примостився біля мертвої мухи. — Вам не пересохло в горлі?