Пауза.
_Лада_ (поволi пiдводиться i пiдходить до Санька-Бiлого, якийсь час мовчки дивиться на нього, цiдить крiзь зуби). У-бив-ця...
Санько-Бiлий нiяк не реагує на це.
_Майя_ (спокiйно). Вiн ударив Вiктора, захищаючи вас, Ладо.
_Лада._ А чого ви радiєте?
_Майя._ Я не радiю.
_Лада._ Не ваше засипалось, не ваше i мелеться. I що взагалi ви тут робите? Чого стовбичите i вуха розпустили? Приємно ритися у чужiй бруднiй бiлизнi?!
_Майя._ Я не можу пiти. Слiдчий сказав нiкому з квартири не виходити.
_Лада._ Тебе це не стосувалося! (Тупає ногами). Забирайся геть! Негайно!..
_Майя._ А тепер я сама не хочу.
_Лада._ А-а, може, ти теж з прокуратури, шпигуєш тут?! Хто ти така?!
_Майя_ (дуже спокiйно). А знаєте, вам у парику було краще.
Входить _Санько-Чорний_ з чашкою кави в руцi.
_Санько-Чорний._ Чого ви настовбурчили пiр'я як пiвнi?.. Пробачте, як дикi курки...
Лада рвучко повертається i виходить.
_Санько-Чорний_ (до Майї). А ви хiба не хочете кави? Денис там уже i вам налив.
Майя виходить. Санько-Чорний сiдає у крiсло, п'є каву i просторiкує.
_Санько-Чорний._ Найжахливiше - це замкнутий простiр. (Ставить чашку на стiл, пiдводиться). Чотири кроки вперед... чотири назад. (Пiдводить голову). Хоч би стеля обвалилася, i то було б легше... Не маю права вийти звiдси... Я - чесна людина i не маю права!.. (Вибухає). Я бiльше не можу!.. Я бiльше не хочу!.. Я не витерплю!.. Цей замкнутий квадрат, цi стiни!.. (Роззирається i раптом звертає увагу на Санька-Бiлого). Лежиш?.. Ну лежи! Вскочив ти в халепу, братухо. М-да... А менi, зрештою, наплювати на вас всiх. Я нiкого не вбивав i нi за кого не хочу страждати. Я буду їсти i пити, пити i їсти, а потiм - "смiятися, як дiти". (Сiдає за стiл). О, сайра! Годиться! Ковбаска. (Наливає собi чарку). I вип'ємо...
Входить _Лада._
_Лада._ Не можу. Не можу її бачити! Мене всю тiпає. I на кухню приперлася. Крива, перехняблена, ноги нi те нi се, а теж корчить iз себе. Цяця!..
_Санько-Чорний._ Ти про кого?
_Лада._ Та про цю - Майку. А ти чого тут усамiтнився?
_Санько-Чорний._ Розумiєш, Ладо... Давить...
_Лада._ Що давить?
_Санько-Чорний._ Усе... Ти вiдчувала коли-небудь жах замкненого простору? Я - вiдчуваю. Декотрi люди не можуть довго перебувати серед одних i тих самих стiн. Я - теж. I ця квартира, пiсля того, як заборонили виходити, стала менi нестерпною.
_Лада._ Еге ж, все тут якесь незугарне. Меблi розставлено без смаку, безглуздо. А якi гидкi, похмурi оцi стiльцi, очi мої їх не бачили б! (Саркастично). "Краса, краса!", "Золотi руки!", "Чудо!.." А краса - це зовсiм iнше... I у всьому тут якась нiсенiтниця! (Починає переставляти стiльцi). Безглузда розстановка!.. I важкi якi!.. (Намагається пересунути диван). Та ну його!.. (До Санька-Чорного). Дай сигарету.
_Санько-Чорний._ Немає. Ходiм вiзьмемо у хлопцiв.
Обоє виходять.
_Санько-Бiлий._ (пiдводить голову, озирається, сiдає на розкладушцi, жалiсно). Ма-мо...
Входять _Денис_ i _Магнiтофон._ Санько-Бiлий миттю знову ховає голову пiд подушку.
_Магнiтофон._ От i кажу: не можна бути таким добрягою до всiх. У тебе ж на головi сидять. Ти не людина, а - пластилiн. Якби не твоя м'якотiлiсть, такого б у квартирi не сталося.
_Денис._ Так що, по-твоєму, треба по мордi бити, як ти Чорного?
_Магнiтофон._ Iнодi треба. Навiть необхiдно.
_Денис._ Ну, скажи, кого я, по-твоєму, повинен бити?!
_Магнiтофон._ Якщо хочеш знати мою думку, то насамперед Еврику... Не бити, звичайно, але звiдси вiднадити.
_Денис._ Чого ти завжди до нього прискiпуєшся?
_Магнiтофон._ I справа не тiльки у тому, що вiн фарцовщик, ганчiрник i що в тебе i через це могли бути неприємностi. Вiн взагалi якийсь нещирий, слизький. На кожнiй його фразi боїшся посковзнутися...
_Денис._ Ну що ви за люди! Ти не терпиш Еврику...
_Магнiтофон._ Еврика - великий нахаба i це своє нахабство вмiє красиво подати. Так що навiть захоплюєшся ним. Поки не придивишся.
_Денис._ ...А Еврика терпiти не може Чорного... Та й ти його бив...
_Магнiтофон._ За дiло. Але Чорний хоч i плутана iстота, та не шкiдлива. Не те що Еврика.
_Денис._ Менi не подобається, як ви один до одного ставитесь. Я давно хотiв про це поговорити. Павуки у банцi! Не можете навiть мирно ужитися, не кажу вже про дружбу...
_Магнiтофон._ Дружба? Ми з Еврикою не "дiти рiзних народiв", а люди з рiзних планет... Ти думаєш, що вiн тут когось любить? Вiн людина байдужа, поверхова. Йому подобається грати серед нас роль Iсуса Христа, коли той ще не був мучеником, а пророком. Любить, щоб усi йому в рот дивилися. Того й ходить сюди - знайшов аудиторiю... А мене це дратує! Якби моя воля, давно з ним розiбрався б...
_Денис._ Усi ви - мої друзi, i люди всi хорошi... Кожний по-своєму. Ти от за музику готовий на плаху iти. I в iнших душа є. У кожного - своя... I запам'ятай, я нiкого не буду тут ображати або кривдити!
_Магнiтофон_ (похмуро). Ти i в армiї завжди обходив гострi кути, ховаючись за фразу: "Легше бути скривдженим, нiж кривдити". Бачиш, до чого приводить твоя фiлософiя... А, думаєш, вони тебе розумiють? Твою душу, твої роботи?!
_Денис._ Вiдчепись нарештi! Як я втомився вiд усього цього! Ну й деньок!..
_Магнiтофон_ (повiльно). Народження...
_Денис._ Хоч не нагадуй! (Мовчанка). От кого б тiльки я зараз прибив, так оцю (киває на Санька-Бiлого) гниду... Залюбки!
_Магнiтофон._ Тепер пiзно. Про це треба було ранiше думати. В тебе є сигарети?
_Денис._ Тут була пачка. "Столичних" (шукає на полицi). Певно, хтось узяв.
У дверi заглядає _Таня._
_Таня._ Денисе, можна тебе на хвилинку?
_Магнiтофон._ Ну, я пiшов. Невже нi в кого не залишилося сигарети?!
Магнiтофон виходить. Входить Таня.
_Таня._ Денисе... (Мовчанка). Денисе, пробач менi... Ну, любий, ну прошу тебе... (Мовчанка). Ну, хочеш - я тебе благаю... Пожалiй мене... Менi так страшно тут... весь вечiр...
_Денис._ Але як ти могла навiть припустити таке! Голови не береться! Ти, моя Таня, могла таке про мене подумати?!
_Таня._ Я сама перелякалась на смерть, коли почула про нiж. I тому вирiшила все вiдразу з'ясувати... Я за тебе боялася...
_Денис._ "З'ясувати", "боялася". Значить, все ж таки запiдозрила. Ти не любиш мене, Таню, - любовi без довiр'я не буває... Нащо тодi усi цi розмови... Даруй, але менi зараз не хочеться навiть бачити тебе.