_Денис._ Ух! Ви вже тут? (Кладе на стiл кульочок з тюлькою). Познайомилися? Це - Ген, можна сказати - друг дитинства. Оригiнал! Один з тих, котрi їздять за пiснями не в Москву, а до Сибiру... (До Геннадiя). А це - мої теперiшнi друзi. Еврика - енциклопедист, але iнодi - скептик i пан Магнiтофон - жертва музики... Так хотiв створити свiй оркестр, що цiєю справою довелося займатися i карному розшуку... Хлопцi правильнi. Познайомишся - сам розберешся.
_Магнiтофон._ Реклама - ворог людини. Краще тримай презент. (Кидає Денису запальничку).
_Еврика_ (пiдходить до Дениса, бере в нього запальничку). Не наша... Мейд iн... Газова. Фiрмова рiч. (Запалює. До Магнiтофона). З якого неба впала?
_Магнiтофон._ Заспокойся. Твоїй монополiї не загрожує. Брат з гастролей привiз.
_Еврика_ (повертаючи запальничку). Тему вичерпано... А вiд мене, Денисе, маєш iталiйську краватку. Вiдриваю з м'ясом. (Витягає з кишенi величезну модну краватку). Носи до гроба.
_Магнiтофон._ З нею нi в який гроб не влiзеш.
_Денис._ Давай. У господарствi одинокої людини усе згодиться.
_Геннадiй_ (до Дениса). А де твоя бабуся Нюра?
_Денис_ (сумно). Минулого року... Старенька була... Тепер живу один.
_Геннадiй_ (береться за рiзьблений стiлець, що стоїть у кутку, розглядає його). Яка краса! (Хоче сiсти).
_Денис._ Слухай, не бери ти його (киває на стiлець), вiн нещасливий.
_Геннадiй._ Чому?
_Денис._ У суботу на ньому сидiв хлопець, з якого потiм зробили вiдбивну.
_Геннадiй_ (витягає стiлець на середину кiмнати). Хто зробив?
_Денис._ Стiлець - я...
_Геннадiй._ А "вiдбивну"?
_Денис._ Усi i нiхто.
_Геннадiй_ (сiдає на стiлець). Зручний.
_Денис._ Той теж так сказав... Хоч йому не все тут подобалося.
_Магнiтофон._ Особливо - ми.
_Еврика_ (до Магнiтофона). А Оля?
_Магнiтофон._ Хiба Оля? Швидше - Лада...
_Еврика._ Можливо... Лада - це одвiчне яблуко незгоди. Через неї завжди неприємностi, от цiєї суботи на танцмайданчику теж...
Чути дзвiнок у передпокої. Денис натискає на кнопку. У прочинених дверях з'являється пiднятий на палицю череп. З-за дверей лунає голос _Лади:_ "Хелло!" З'являється Лада - струнка, красива дiвчина. Вона модно, навiть вишукано зодягнена. На головi - пишна попеляста перука.
_Лада_ (помiчає незнайомого. До Геннадiя). Мене звуть Ладою. А це (пiднiмає череп) Пепiчек. Колись - душевна людина.
_Геннадiй._ Де ви його взяли?
_Лада_ (поглядаючи на Еврику). Вiн зрадив мене, i це все, що вiд нього залишилося... Тепер з нього, мабуть, можна зробити тiльки бра... А знаєте, це iдея!..
_Еврика_ (бере череп з рук Лади). Бiдний Пепiчек!
_Магнiтофон_ (до Лади). Краса i жорстокiсть - гримуча сумiш.
_Еврика_ (до Геннадiя). Обережно! Лада завжди при зброї.
_Магнiтофон_ (до Геннадiя). Ризикуєте стати її жертвою.
Еврика повертає череп Ладi.
_Геннадiй._ I ви зможете спокiйно засинати при свiтлi такого нiчника, Ладо?
_Лада_ (до черепа, показуючи на Геннадiя). Не бiйся, Пепiчек, дядя не кусається.
_Геннадiй_ (усмiхаючись). Майже дотепно.
_Лада._ А взагалi, менi набридла ця пластмасова iграшка (Денису), i я дарую її тобi, Денисе. (Ставить череп на святковий стiл). Рости великий i не зраджуй.
_Денис_ (розводить руками). Лада у своєму амплуа. Не може без фокусiв!
_Магнiтофон_ (до черепа). Лисий... (до Лади). Ладо, твiй парик буде йому до лиця.
_Лада._ Вiн i менi до лиця. (Виймає з сумочки люстерко). У цих тролейбусах жахлива штовханина. I нiчого розумнiшого досi не придумали, крiм "наймайте таксi!" А де дiвчата? Моя Тетянка, Олька?
_Денис._ Таня обiцяла навiть ранiше прийти, допомогти... I немає. Тут iще одна дiвчина, можливо, прийде... Майя...
_Лада_ (не вiдриваючись вiд люстерка). Майя? Хто така?
_Денис._ Мила людина.
_Лада._ Дивись! Тетянка ревнива...
Дзвiнок у передпокої.
_Денис_ (натискаючи на кнопку). Не з тiєї опери. Майя рiзьбярством цiкавиться. Ясно?!
Вбiгає захеканий _Санько-Чорний._
_Санько-Чорний._ Салют! (Роззирається). А родича мого ще не було? Ми з Бiлим розминулися.
_Денис_ (до Геннадiя). Двоюрiднi брати. Обоє Саньки, тiльки один бiлявий, а другий чорнявий. Ми їх так i звемо - Чорний та Бiлий, щоб не плутати.
_Санько-Чорний_ (виймає з кишенi пляшку i ставить її на стiл. Вона закоркована кукурудзяним качаном). Ось!
_Магнiтофон._ Знову вигнали з роботи?
_Санько-Чорний._ По-перше, це теж майже коньяк. "Три буряки". По-друге, не з роботи, а з апарата. А по-третє, я i не думаю влаштовуватися нi на яку роботу. (Витягує з другої кишенi гумовi соски, нанизанi на нитку, як намисто). Новонародженому! (Вiшає їх Денисовi на шию). Щоб смоктав горiлку тiльки через соску... А пелюшки, мабуть, Бiлий принесе!.. (Пiдходить до столу, щось смакує. До Дениса). Вмираю - їсти хочу.
_Еврика._ Тут горлянка пересохла, i то терпимо. Вiдiйди!
_Лада._ Не роби з їди культу.
_Денис._ Уже небагато залишилося...
Дзвiнок у передпокої. Входить _Санько-Бiлий._ На його витертих джинсах нашито бахрому. Довге, бiляве волосся сягає плечей. Яскраво-оранжева сорочка дуже випинається на животi. Через плече висить гiтара. Вiн витягає з-пiд сорочки велику кришталеву вазу. До Дениса: "На!"
_Магнiтофон_ (присвиснувши). Ого!
_Денис._ Ти що, здурiв?!
_Санько-Чорний._ Ох i заробиш вдома!..
_Санько-Бiлий._ Нiчого, викручусь.
_Денис._ Краще зараз же вiднеси її назад.
Санько-Бiлий, насупившись, мовчить.
_Лада_ (iронiчно). Дитина ось-ось заплаче.
_Санько-Бiлий_ (показує Ладi кулак). Зараз сама заплачеш!
_Денис._ Гаразд. (Бере вазу i ставить її на поличку). Потiм розберемося. (Бере якусь дерев'яну фiгурку, сiдає у крiсло i чистить фiгурку наждачним папером).
Еврика сидить бiля столу i пiдкидає на краю його сiрникову коробку. Санько-Чорний тим часом знову щось хапає зi столу i жує. Геннадiй продовжує розглядати кiмнату. Пiдходить до ременя з набором ножiв.
_Лада_ (дивиться на годинник). Ох, ще двадцять хвилин зеленої нудьги!.. Давайте хоч потанцюємо. Маг, пошукай що-небудь у своїй коробцi.
_Магнiтофон._ Конкретнiше. Чого тобi пошукати? Древнiй блюз?
_Лада._ Менi набридла твоя тягуча, як макарони, музика. Дай що-небудь ритмiчне, свiже, незалапане. Який-небудь рок.
_Магнiтофон_ (таємничо). А ти пробувала танцювати пiд Шостаковича?
_Лада._ Ге-нi-аль-но!.. Це твоя iдея?
_Магнiтофон._ Продам недорого.
_Геннадiй_ (виймає один нiж з ременя). Якi гарнi рукоятки! (До Дениса). Сам рiзав?
_Денис_ (гордовито). А хто ж?!
_Геннадiй_ (багатозначно). Тонка робота. (Вставляє нiж назад у паз ременя).
_Еврика_ (до Санька-Бiлого). Чого ти стовбичиш пiд тiєю вазою? Не горюй, iди-но сюди!
Санько-Бiлий пiдходить до Еврики.
_Санько-Бiлий_ (запобiгливо). Пiдемо завтра на пляж, Еврико?
_Еврика._ Як усi, так i ми.
_Санько-Чорний._ А я не пiду. Ви ж знаєте, я боюся купатися у рiчцi. Iнший раз пливеш i здається, що раптом хтось кусне пiд водою. А хто - так i не знатимеш... Бр-р!..
_Лада._ Трагiчна людина. А я у водi почуваю себе жабкою. Це дуже приємно. Хочеться навiть покумкати. Тiльки щоб нiхто не чув.
_Магнiтофон._ Чого б це? Адже завжди ти намагаєшся кумкати так, щоб усi чули.
_Еврика_ (до Геннадiя). Вони обоє з привiтом. Особливо Чорний. Вiн, наприклад, завжди у кутку сiдає.
_Санько-Чорний_ (швидко). Щоб усiх бачити. Що ж тут такого?
_Еврика._ Боїшся, щоб тобi в спину нiхто не дивився. Лiкуватися треба.
_Денис._ Не лiкуватися, а пити з меншим ентузiазмом.
_Санько-Чорний._ От i пий собi без ентузiазму... До речi, з тобою нiколи не буває такого, коли вип'єш: немов всюди повно битого скла. I варто ледь-ледь поворухнутися, як воно може вп'ястися у тiло. I у ротi теж... Боюсь тодi язиком ворухнути, щоб не наколотися...
_Еврика._ Я ж казав.
_Лада._ Чорний, досить мiстики! (До всiх). Давайте пограємо у що-небудь! (Пауза). У що б його пограти?..
_Геннадiй._ А у що ви завжди граєте?