_Еврика._ Чому "зi мною"?
_Санько-Чорний._ Нi з ким не хочу!
_Магнiтофон._ В лавах жерцiв Бахуса починається розкол.
Колода вислизає з рук Магнiтофона, i карти вiялом лягають на пiдлогу. Нiхто їх не пiднiмає.
_Еврика._ Вiн нас не знає! Вiн нам не вiрить! (До Санька-Чорного). Так чому ти сюди ходиш?.. Хто тебе тягне?
Санько-Чорний мовчить.
_Еврика_ (пiдiймає пляшку горiлки). Може, вона, рiдненька? А крiм того, хлiб, сосиски, сир голландський та iнша гастрономiя. Одне слово, можливiсть надудлитися i нажертися за його рахунок (киває на Дениса). А цей ударник виробництва вколює, цей фiлантроп ладен поїти i годувати тебе, дармоїда, цiлими тижнями. Чорний, а ти сам розумiєш, що ти паразит, блощиця, нахлiбник?!. Що?! Не подобається? Чи, може, я помиляюсь, Денисе?
_Денис_ (знiяковiло). Нащо ти його так... Хiба справа в сосисках... I, зрештою, я сам знаю, з ким i як менi дружити.
_Еврика._ Денисе, я просто пояснив йому, що вiн являє собою на сьогоднiшнiй день i що його з тобою зв'язує. А ти вiзьми ще одну халтурку, щоб Чорний мiг повалятися тут i взавтра (показує на розкладушку у кутку). Будь ласка!
_Магнiтофон._ Якщо вже почали, засукавши рукава, боротися за справедливiсть, Еврико, не забудь i про таку дрiбницю: за чий рахунок у цьому домi з'являється трикляте вино i закусь для всiх. За рахунок того ж самого благодiйника i годувальника Дениса. Може, ти думав, що все з неба падає? Ти теж, до речi, не вiдмовляєшся. I вiд його кустарних подарункiв так само...
_Еврика._ Маг, я не думаю, що ми такi дрiб'язковi...
_Магнiтофон._ Ти перший почав - я продовжив. Легко бути широкою натурою за чужий рахунок... Ось Денис мовчить, але ж ми всi його боржники, Еврико. Тiльки якого бiса вiн усе це робить?!
_Денис._ Припинiть цi дурнi розмови.
_Еврика_ (до Дениса). Почекай! (До Магнiтофона). Поясню i це. Денис людина самотня. I ми його сiм'я...
_Майя_ (до хлопцiв). Пробачте, але чому ви говорите про присутню людину у третiй особi? Адже це неприємно. Негарно. Образливо!
_Еврика_ (не звертаючи на Майю уваги) ...Ми його сiм'я! Без нас вiн що?.. Бедуїн у пустелi. Обруч без дiжки.
_Денис_ (пiдхоплюється). А пiшли б ви всi!.. (Вибiгає з кiмнати).
Пауза.
_Таня._ Що ви робите?!. (Вибiгає услiд за Денисом).
_Магнiтофон._ Ти, Еврико, тут усьому бiда. (Пiдходить до вiкна i повертається до всiх спиною).
_Еврика_ (iронiчно). Ах, скажiть, будь ласка! Вовк та семеро козенят? Може, й ти козеня? (Показуючи на всiх по черзi, крiм Майї). I ти?.. I ти?.. I ти?.. I, може, саме це вас всiх зiгнало в одну полохливу отару? А як гадає стороння дiвчина Майя?
_Майя._ Я справдi людина стороння, випадкова, i не знаю, що вас гуртувало ранiше... Але в цей момент, зараз, об'єднує звичайнiсiнький страх.
_Еврика._ Чого нам боятися, дiвчино Майя? Кiнця свiту? Страшного суду?
_Майя._ Може, й суду, але я говорю не тiльки про злочин i вiдповiдальнiсть за нього. Це - страх елементарний, як гранчаста склянка. Я говорю про iнше: ви всi боїтесь, щоб вашi невисловленi думки не прочитав сусiд по столу. Боїтесь, що справжнє нутро кожного зараз вивернуть, як кишеню, i всi вашi "цiнностi", весь ваш особистий капiтал буде виставлено напоказ. Це було б дуже прикро, особливо для тих, хто виявиться сьогоднi нi в чому не винним.
_Лада._ Жахливий вечiр!
_Магнiтофон._ Загибель Помпеї...
Входить Денис, за ним Таня. Денис пiдходить до столу i наливає собi вина.
_Таня_ (пiдходить до Магнiтофона). Вiн сказав: через пiвгодини... А вже бiльше минуло...
_Магнiтофон._ Скучила за ним?
_Таня_ (до Магнiтофона). Я тебе благаю, Володю... Щось дике тут вiдбувається... Зроби що-небудь... щоб усе знову стало на свої мiсця...
_Магнiтофон._ Гаразд. Спробую... (До всiх). Все ж таки, хлопцi, що мав на увазi слiдчий? Про який iще злочин могла йти мова? Давайте самi розберемося, поки його нема.
_Еврика._ А що розбиратися? Денисе, ти цього Геннадiя добре знаєш? Вiн не мiг взяти нас на пушку? Як лопухiв.
_Денис._ Не думаю. Вiн не такий. Але тут, у квартирi, нiчого не могло статися! Маячня якась!..
_Таня._ Всi були на очах, разом... Хоч, правда, тiльки в кiмнатi.
_Еврика._ Виходили, звичайно, на кухню... Але квартири нiбито не залишали.
_Магнiтофон._ Давайте встановимо, хто куди виходив i що робив. Послiдовно. Хвилину за хвилиною. Крок за кроком.
_Лада._ Спитайте Бiлого: може, вiн щось встиг i тут накоїти. А ми будемо голову собi сушити, розбиратися.
_Денис_ (зло). Ну, Бiлий, кажи! (Штовхає його у бiк).
Санько-Бiлий щось невиразне белькоче, мукає.
_Майя._ Вiн же не в собi. Навiть не чує нiчого. Зовсiм втратив людський вигляд. Покладiть його де-небудь.
Еврика пiдводить Санька-Бiлого i влаштовує на розкладушцi у кутку. Пiдкладає йому пiд голову подушку.
_Санько-Бiлий_ (вiдштовхує Еврику). Iди... (Заривається головою пiд подушку i повертається обличчям до стiнки).
_Магнiтофон._ Давайте згадаємо той вечiр.
_Денис._ Ми повернулися з кiно: я, Таня i Оля. Це було десь о восьмiй. Потiм прийшов Чорний. За пiвгодини всi зiбралися. Ну, випили. А потiм цей Вiктор з'явився... Та ви самi все не знаєтє... Iще пили. У фанти грали, танцювали...
_Лада._ А, до речi, Магнiтофон сам перший i зник. Ще перед фантами.
_Еврика._ Так, так... пригадую... Довгенько тебе не було. За сигаретами бiгав?
_Магнiтофон._ Нi.
_Еврика._ Але ж виходив з кiмнати?
_Магнiтофон._ Навiть з квартири. Та злочину нiякого не вчинив. Навпаки, захищав справедливiсть.
_Санько-Чорний_ (гiрко). Умгу!..
_Еврика_ (до Магнiтофона). А як ти доведеш, що нiякого злочину не вчинив?
_Магнiтофон._ У мене є свiдок.
_Еврика._ Хто?
_Магнiтофон._ Ось - Чорний.
_Таня._ Ага! Чорний теж тодi зник i у фанти навiть не грав.
_Еврика_ (скептично). Який свiдок! Я його у ваннi знайшов.
_Денис_ (до Санька-Чорного). А чого ти раптом у ванну полiз?
_Санько-Чорний._ Хотiв скупатися.
_Лада._ Не бреши!
_Санько-Чорний._ Ну, значить, хотiв вiдкрутити ванну i продати "налiво".
_Еврика._ Дивлюсь, а вiн хропе у сухiй ваннi, голий, в самих трусах. Добре, що хоч воду забув пустити.
_Магнiтофон._ Коли ти його там знайшов? Пiсля фантiв? Це коли уже всi танцювали. А ми з ним iз кiмнати виходили ранiше.
_Денис._ Так ви разом десь тинялися? Оце новина!
_Лада_ (до Санька-Чорного). Того ти хотiв зараз утекти (передражнює). "Я вас не знаю! Я вас не хочу!.." Значить, совiсть нечиста. Куди ви ходили?
_Санько-Чорний._ Не ходили, а їздили... тобто пiдiймалися...
_Еврика._ Як це - "пiдiймалися"?
_Санько-Чорний._ У лiфтi...
_Денис._ Каталися, дiтоньки?
_Лада_ (зло). "Дiтоньки"! Нахлисталися!..
_Санько-Чорний._ Вiн мене вивiв на сходи, посадив у лiфт i повiз на останнiй поверх.
_Денис_ (похмуро, до Магнiтофона). Для чого ти його вiз?
_Магнiтофон._ Я вже сказав - заради справедливостi.
_Лада_ (нервово до Магнiтофона). Ти будеш розповiдати чи нi?
_Магнiтофон._ Та не треба цього ворушити. Дурна iсторiйка.
_Таня._ Кажи!
_Магнiтофон_ (знизуючи плечима). Ну, якщо хочете... Чорний, розказуй...
_Санько-Чорний._ Та що тут розказувати! Ну повiз мене нагору, ну, дав по мордi, ну...
_Денис._ За що?
_Санько-Чорний._ Значить, було за що.
_Еврика._ А знаєте, це схоже на правду. Чи не той самий це злочин, на який натякав слiдчий? Бити людину у безпорадному станi, коли вона через своє фiзичне або психiчне знесилення не може чинити опiр, є карним злочином.
_Денис._ Я не думаю, що це стосується п'яних. I Маг також не був тверезий.
_Магнiтофон._ Я йому дав кiлька ляпасiв - i все. З виховною метою.
_Еврика._ Для цього не треба везти людину на останнiй поверх.
_Магнiтофон._ Я боявся, що вiн завищить. Не хотiв, щоб Денисовi неприємностi були вiд сусiдiв.
_Лада._ Ну i як: завищав?
_Магнiтофон._ Нi, мовчки облизнувся... Але тепер, сподiваюсь, бiльше не буде говорити непристойностi про наших дiвчат. А вже пiсля цього вiн, може, й пiшов у ванну - прополоскати душу. А я повернувся до компанiї. Еге ж, Чорний?