Паркуюсь, виходжу з машини, відкриваю багажник, дістаю свою палицю тесову. Підходжу до наших. Стоять, чекають наказу. Баті немає, значить, я за старшого. Вітаємось по-діловому.
Дивлюсь на паркан: по периметру в ялиннику — стрільці з Таємного Приказу, нам на підмогу. Оточено садибу зусібіч іще з ночі за наказом Государевим. Щоб миша капосна не прослизнула, щоб комар підступний не пролетів.
Але міцні ворота в дворянина. Поярок дзвонить у хвіртку, повторює:
— Іване Івановичу, відчиняй. Відчиняй по-хорошому!
— Без думських дяків не ввійдете, душогуби! — лунає з динаміка.
— Гірше буде, Іване Івановичу!
— Гірше мені вже не буде, псе!
Що правда — то правда. Гірше тільки в Таємному Приказі. Але туди Івану Івановичу вже й не треба. Самі впораємось. Чекають наші. Пора!
Підходжу до воріт. Завмирають опричники. Б’ю по воротях палицею перший раз:
— Горе дому цьому!
Б’ю другий раз:
— Горе дому цьому!
Б’ю третій раз:
— Горе дому цьому!
І заворушилась опричнина:
— Слово й Діло! Гойда!
— Гойда! Слово й Діло!
— Слово й Діло!
— Гойда! Гойда! Гойда!
Плескаю Поярка по плечу:
— Верши!
Заметушився Поярок із Сиволаєм, приліпили вертуху на ворота. Відійшли всі, позатикали вуха. Гахнуло, від воріт дубових — тріски довкола. Ми з палицями — в пролом. А там охорона дворянина — зі своїм паліччям. Вогнепальною зброєю заборонено відбиватися, а то стрільці із променестрілів своїх холодновогненних усіх покладуть. А за Думським законом — з паліччям із челяді хто вистоїть проти наїзду, тому опали не буде.
Вриваємось. Садиба багата в Івана Івановича, подвір’я просторе. Є де помахатися. Чекає на нас купа охорони та челяді з паліччям. З ними три пси цепні, рвуться на нас. Битися з такою оравою — тяжка справа. Домовлятися доведеться. Треба по-хитрому справу державну вершити. Піднімаю руку:
— Слухай сюди! Вашому хазяїну все одно не жити!
— Знаємо! — кричить охорона. — Та від вас все одно відбиватись доведеться!
— Стривай! А давай поєдинників виберемо! Як ваш подужає — підете живі-здорові зі своїм добром! А як наш подужає — все ваше нам дістанеться!
Замислилась охорона. А Сиволай їм:
— Погоджуйтесь, поки ми добрі! Все одно вас виб’ємо, коли підмога приїде! Проти опричнини нікому не встояти!
Порадились ті, кричать:
— Гаразд! На чому битись будемо?
— На кулаках! — відповідаю.
Виходить від них поєдинник: здоровенний скотар, пика гарбузом. Скидає кожух, вдягає рукавиці, шмарклі втирає. Та ми до такого повороту готові — Погода Сиволаєві на руки каптан свій чорний кидає, шапку з кунячою облямівкою струшує, куртку парчеву скидає, поводить плечем молодецьким, шовком червоним обтягнутим, мені підморгує, виходить уперед. Проти Погоди в кулачному ділі навіть Масло — підліток. Невисокий Погода, та широкий у плечах, костистий, чіпкий та повороткий. Влучити в його пику гладку важко. А от від нього в м'ясо отримати — легше не буває.
Задерикувато дивиться Погода на суперника, примружившись, бавиться паском шовковим:
— Ну що, сиволапий, готовий битим бути?
— Не хвалися, опричнику, на рать ідучи!
Погода й скотар ходять колами, приміряються. І вбрані вони по-різному, і становища в них різні, і панам різним служать, а як пригледітись — з одного російського тіста зліплені. Російські люди, рішучі.
Стаємо в коло, змикаємось із челяддю. На кулачному поприщі — так заведено. Тут усі рівня — і смерд і дворянин, і опричник і приказний. Кулак — сам собі государ.
Посміюється Погода, підморгує скотареві, виграє плечима молодецькими. І не витримує чолов’яга, кидається із замахом кулака пудового. Присідає Погода, а сам скотаря — під груди, коротким стусаном. Гикнув той, але витримав. Погода знов довкола танцює, плечима, як дівка гуляща, погойдує, підморгує, язик рожевий показує. Скотар танці не поважає, крекче та й знов розмахується. Але Погода випереджає — зліва у вилицю, справа по ребрах — хлясь! хлясь! Аж ребра тріснули. А від кулака пудового знов ухилився. Заревів скотар ведмедем, замахав кулачищами, рукавиці гублячи. Та все марно: знову під груди, та в нюхало — хрясь! Спотикається здоровань, як ведмідь-шатун. Зчепив руки в замок, реве, розсікає повітря морозяне. Та все марно: хлясь! хлясь! хлясь! Швидкі кулаки в Погоди: от уже й пика скотарева в крові, і око підбите, і ніс червону юшку пустив. Летять червоні краплі, рубінами виблискують на зимовому сонці, падають на сніг утоптаний.