Смикаються безсилі ноги її в сильних руках опричних, а пальчики від напруги й страху тремтять дрібно-дрібно, наїжачуються. Знають Поярок із Сиволаєм слабкості мої — от і затремтіла ступня жіноча ніжна біля мого рота, і беру я губами тремтячі пальчики, а сам запускаю в лоно її лисого тхора свого.
Солодко!
Як живе рожеве поросятко на рожні розпеченому, здригається та повискує вдовиця. Впиваюсь я зубами в ступню її. Верещить вона й б’ється на столі. А я статечно й неухильно соковите діло вершу.
— Гойда! Гойда! — бурмочуть опричники, відвертаючись.
Важливе діло.
Потрібне діло.
Хороше діло.
Без цього діла наїзд все одно, що кінь без наїзника… без вузди… кінь білий, кінь… красивий… розумний… зачарований… кінь… ніжний кінь-вогонь… солодкий… цукровий коник без наїзника… І без вузди… біс вузди… з бісом білим… з бісом солодким… з бісом цукрової вузди… з бісом цукрової вузди… з бісом цукрової вузди… з бісом цукрової вузди… чи далеко ж до пи-и-и-и-и-и-иииииизди-и-и-и-и-и-и-и-и-и!
Солодко залишати сім’я своє в лоні дружини ворога держави.
Солодше, ніж рубати голови самим ворогам.
Випадають ніжні пальчики вдовиці з мого рота.
Кольорові райдуги пливуть перед очима.
Поступаюся місцем Пососі. Прутень його із вшитими річковими перлинами на палицю Іллі Муромця схожий.
Оха-ха… добре натоплено в дворянина. Виходжу з будинку на ґанок, сідаю на лавку. Дітлахів уже повезли. Від скотаря побитого-підрізаного на снігу лиш криваві бризки зосталися.
Стрільці топчуться довкола воріт із повішеним, розглядають.
Дістаю пачку «Батьківщини», закурюю. Борюсь я з цією звичкою шкідливою, басурманською. Хоч і скоротив число сигарет до семи на добу, а кинути остаточно — сил нема. Отець Паїсій відмолював, велів покаянний канон читати. Не допомогло… Стелиться димок по вітерцю морозяному. Сонце як сяяло, так і сяє, зі снігом переморгується. Люблю зиму. Мороз голову прочищає, кров бадьорить. Узимку в Росії справи державні швидше робляться.
Виходить Посоха на ґанок: губи розкотив, ледь слина не крапає, очі посоловілі, прутень свій багряний, натруджений ніяк у ширінку запхати не може. Стоїть розчепірою, заправляється.
З-під каптана книжка випадає. Піднімаю. Відкриваю — «Заповітні казки». Читаю зачин вступний:
А книжечка — зачитана до дір, засмальцьована, ледь сало зі сторінок не скрапує.
— Що ж ти читаєш, бешкетнику? — шльопаю Посоху книгою по лобі. — Батя побачить — з опричнини витурить тебе!
— Пробач, Ком’яго, лихий попутав, — бурмоче Посоха.
— По ножу ходиш, довбуре! Це ж паскудство крамольне. За такі книжки Друкарський Приказ чистили. Ти там її підчепив?
— Мене на ту пору в опричнині ще не було. У воєводи того самого в будинку й притирив. Нечистий з путі збив.
— Зрозумій, дурню, ми ж охоронна зграя. Повинні розум тримати в холоді, а серце в чистоті.
— Розумію, розумію… — Посоха знуджено чухає під шапкою своє чорняве волосся.
— Государ же слів лайливих не терпить.
— Знаю.
— А як знаєш — спали книгу паскудну.
— Спалю, Ком’яго, от тобі хрест… — Він розмашисто хреститься, ховаючи книжку.
Виходять Нагул і Охлоп. Поки двері за ними зачиняються, чую стогін вдови дворянина.
— Гарна, стерво! — Охлоп спльовує, зсовує на потилицю магерку.
— Не закачають її до смерті? — питаю, гасячи недопалок об лавку.
— Ні, не повинні… — широколиций усміхнений Нагул сякається в кимось любовно вишиту білу хустку.
Невдовзі з’являється Зябель. Після круговухи він завжди схвильований і багатослівний. Зябель, як і я, з вищою освітою, університетський.
— Усе-таки як славно знищувати ворогів Росії! — бурмоче він, дістаючи пачку «Батьківщини» без фільтра. — Чингісхан казав, що найбільше задоволення в світі — перемагати ворогів, плюндрувати їхнє майно, їздити на їхніх конях і любити їхніх дружин.
Мудрий був чоловік!
У пачку «Батьківщини» лізуть пальці Нагула, Охлопа й Зябеля. Дістаю своє кресало фасонне, холодного вогню, даю їм прикурити:
— Щось ви всі на чортове зілля підсіли. Знаєте, що тютюн навіки проклятий на семи каменях святих?
— Знаємо, Ком’яго, — посміхається Нагул, затягуючись.
— Сатані кадите, опричники. Диявол навчив людей курити тютюн, щоб люди куріння робили йому. Кожна сигарета — фіміам на славу нечистого.