Містер Каррінґтон поспішив усе перевірити. Після п’ятнадцятихвилинної сторожкої тиші у вестибюлі, а за зачиненими дверми прозекторської — гострих суперечок і звіряння записів Каррінґтон повернувся помітно зблідлий.
Він упустив окуляри, підняв їх.
— Ви нам ускладнюєте роботу.
— Я? — обурилася тітка Тілді. — О зоре Святого Віта![11] Послухайте, містере Живолуп чи як вас там, і скажіть…
— Але він саме викачує кров із…
— Що?
— Так, так, запевняю вас, саме так. Отож, просто ідіть собі, негайно. Уже нічим не зарадиш. — Він нервово засміявся. — Наш прозектор робить частковий розтин, щоби з’ясувати причину смерті.
Тітонька зірвалася немов ошпарена.
— Він не має на це права! Тільки коронерам це дозволено!
— Ну, ми іноді дозволяємо незначні…
— Негайно ідіть туди і накажіть вашому Джеку-Різнику,[12] щоби той повернув до краплини мою прекрасну новоанглійську блакитну кров у моє не менш шляхетне тіло, а якщо він уже посмів щось витягнути з нього, нехай відразу ж поверне на місце, і щоби воно працювало як слід, а насамкінець нехай поверне моє тіло цілим і неушкодженим. Ви мене зрозуміли?
— Я вже нічим не можу зарадити. Нічим.
— Тоді послухайте мене. Я сидітиму тут упродовж наступних двохсот років. Ви втямили? І щойно хтось із ваших клієнтів підійде достатньо близько, я плюну ектоплазмою просто у його ніздрі!
Уявивши цю картину своїм потьмареним мозком, Каррінґтон застогнав.
— Весь наш бізнес пішов би нанівець. Ви не посмієте цього зробити.
— Ще й як посмію!
Каррінґтон помчав по темному проходу. Навіть здалеку було чути, як він знову і знову комусь надзвонює. Через півгодини перед моргом заревіли автомобілі. Три віце-директори у супроводі істеричного директора пройшли у морг.
— В чому проблема?
Тітка про все їм розповіла, використовуючи вряди-годи добірну лайку.
Вони почали радитися, попросивши прозектора призупинити роботу, принаймні, до того часу, поки не буде досягнуто домовленості… Прозектор вийшов у вестибюль і лише мило посміхався, покурюючи велику чорну сигару.
Тітка втупилася на сигару.
— А куди ти струшуєш попіл? — перелякано запитала вона.
Прозектор лише незворушно посміхався і попахкував собі далі.
Нарада закінчилася.
— Мадам, будьмо відвертими, ви не зібралися пустити наше бюро з торбами, чи не так?
Тітонька зміряла стерв’ятників з голови до ніг.
— О, загалом я би не відмовилася.
Каррінґтон витер спотілі щоки.
— Ви можете забрати своє тіло.
— Ага! — вигукнула тітка. А тоді завбачливо перепитала: — Неушкодженим?
— Неушкодженим.
— Без формальдегіду?
— Без формальдегіду.
— З кров’ю?
— Та з кров’ю, Господи мій, з кров’ю, тільки забирайте вже його швидше і йдіть собі!
Манірний уклін.
— Що ж, це по-чесному. Опорядіть його. Домовилися.
Обернувшись до санітара, Каррінґтон ляснув пальцями:
— Не стій тут як вкопаний, придурку. Роби, що сказано!
— І обережніше там із цією сигарою! — прикрикнула стара.
— Легше, легше, — примовляла тітка Тілді. — Поставте кошик на підлогу, щоби я могла туди влізти.
Вона майже не приглядалася до тіла. Єдиним її коментарем було: «Виглядає природно». Після цього вона забралася у кошик.
Її обпік арктичний холод, потім почало нудити і запаморочилася голова. Це було схоже на злиття двох крапель речовини чи на просочування води у бетон. Нелегка справа. Двожильна. Наче метелик намагається втиснутися у покинуту оболонку висхлої лялечки!
Віце-директори лякливо спостерігали за тіткою Тілді. Містер Керрінґтон то переминав пальці, то розмахував руками, ніби міг їй цим допомогти. Прозектор, не приховуючи скепсису, дивився на цей процес із лінивою цікавістю.
Просочуючись у холодну, продовгувату брилу граніту. Просочуючись у застиглу за незапам’ятних часів статую. Безкінечно втискаючись.
— Воскресай, чортова лялько! — крикнула тітка Тілді сама до себе. — Підведися хоч трохи.
Тіло припіднялося, кошик зашарудів.
— Зігни свої ноги, жінко!
Тіло сліпо, навпомацки засмикалося.
— Дивись! — вигукнула тітка Тілді.
Світло проникло у незрячі, вкриті пеленою очі.
— Відчувай! — зазвала тітка Тілді.
Тіло раптом відчуло тепло кімнати, побачило реальний препараційний стіл і, важко дихаючи, зіперлося на нього.
— Рухайся!
Тіло зробило натужний, повільний крок.
11
Святий Віт (лат.
12
Джек-Різник, або Джек-Патрач (англ.