– Знаєш, останнім часом я багато думав про твою ситуацію, – сказав Майкл.
– Мою ситуацію?
Майкл чемно кивнув. Його погляд так і світився співпереживанням.
– Чим більше я за вами спостерігаю, тим більше кажу собі, що працювати день у день зі своєю колишньою для тебе просто пекло.
Захоплений зненацька, Джонатан безмовно дивився на свого партнера.
– Ви взаємно завдаєте одне одному болю. Це нерозумно.
Джонатан так і сидів приголомшений.
– Далі так тривати не може.
Джонатан опустив очі. Майкл дивився на нього майже ніжно.
– Тож ліпше йти на випередження…
Він проковтнув шматочок carrot cake.
– Я багато розмірковував, розглядав цю проблему з різних боків і зрештою хочу зробити тобі пропозицію.
– Пропозицію?
– Так.
Джонатан мовчав.
– Так от: не треба відповідати одразу, маєш час для обдумування.
Джонатан уважно дивився на нього.
– Я готовий докласти зусиль, щоб викупити твою частку, якщо ти хочеш піти.
– Мою частку… агентства?
– Авжеж, не частку тістечка.
Джонатану наче заціпило. Йому ніколи не спадало на думку покинути фірму, яку вони створили разом. Він вклав у неї стільки душі й серця, що вона стала… наче часткою його самого. Відчув, як йому скрутило живіт. Покинути фірму – все одно, що відрізати головний елемент його життя. Доведеться починати з нуля. Знову все вибудовувати…
Всередині кав’ярні на екрані закріпленого на стіні телевізора мигтіли фото Остіна Фішера, тенісиста-чемпіона, який нагромаджував трофеї. От і зараз, вигравши кілька тижнів тому Вімблдон, він вийде на корти Флашинґ Мідоу серед найбільших фаворитів для участі в US Open.
Джонатан замислено споглядав фото. Продати свою частку Майклові означає також відмовитися від своєї таємної мрії перевершити його, щоб своєю чергою стати тим, хто досягає найкращих комерційних результатів.
– Доведеться взяти позику, – вів далі Майкл. – Буде важкувато, але для нас трьох, напевно, так буде краще.
– Усім привіт!
Анжела зайняла місце за столиком і шумно зітхнула, демонструючи відчай, однак зберігаючи усмішку на вустах. Джонатан знав її напам’ять.
– Як справи? – усміхнувся Майкл.
– Твоя донька відмовилася чистити зуби, – повідомила вона, виставивши вперте підборіддя в напрямку Джонатана. – Я, звісно, не поступилася. Боротьба тривала десять хвилин… У результаті – зачинені двері школи. Їй довелося дзвонити сторожеві, за що дістала на горіхи. Тим гірше для неї.
– Кава лунго, як завжди? – уточнив Майкл, зберігаючи усмішку.
– Ні, подвійну, – відповіла Анжела, знову зітхнувши.
Майкл зробив замовлення. Анжела глянула на Джонатана з кислою посмішкою.
– У тебе такий спокійний вигляд. Невимушений…
Він не зреагував. Вона занурила пальці у своє каштанове волосся, яке пестило їй плечі.
– Ти докоряв мені за те, що я більше часу приділяю своїм рослинам, ніж доньці, але…
– Я ніколи нічого подібного не говорив, – заперечив Джонатан тоном, у якому вже відчувалася приреченість.
– Але ж ти розумієш, що мої рослини не падають в істериці на землю й не верещать.
Джонатан стримано усміхнувся й допив каву. Не промовивши й слова. Вони вже три місяці розлучені, але вона, як і раніше, лізе до нього з докорами. Як не дивно, він раптом відчув, що це йому подобається. Це створює відчуття, що хай там що, а їхні відносини тривають далі. Він раптом усвідомив те, в чому ніколи собі не зізнавався: в глибині його єства жевріла надія знову бути разом.
Продаж своєї частки Майклу цю надію в нього відібрав би, розірвавши останній щоденний зв’язок з Анжелою.
Покинувши своїх партнерів на терасі, він рушив на першу зустріч. Список потенційних клієнтів був довгим. На нього чекав важкий день, однак перед ним вихідні. Досить часу, щоб відпочити.
Звідки міг він здогадуватися, що двома днями пізніше його життя назавжди різко зміниться.
~ 2 ~
Обличчя, яке видно в профіль, злегка напружене. Він встає, швидко прощається, потім повертається спиною і йде геть.
Потужний збільшувач «Нікона» простежив за Джонатаном, доки він не покинув терасу. Силует розмився. Райян вимкнув камеру, підвівся й через чорні тюлеві занавіски на вікні, що на третьому поверсі його будинку з протилежного боку площі, подивився вслід юнакові, що віддалявся.
– Жодного сенсу в заході на друге коло, він дозволяє наступати собі на п’ятки без жодного слова… Радше дивакуватий, та насправді жодного польоту. Скажімо… заледве 10 пунктів із 20, – промимрив він собі в бороду.