Біле судно ще раз вийшло в експедицію, а на його борту порядкував вчений. Корабель петляв навколо якоїсь цятки в екваторіальній зоні Тихого океану. Врешті вчений наважився виконати свій задум. Судно кинуло якір і під воду спустили керовані телеоб’єктиви. Він тоді нікому не дозволив переглянути кінострічки. Окремі кадри на портативному екрані прокручував кілька разів. Потім протягом цілої доби не виходив з каюти. Хіба ж не було підстав для розпачу? Над цвинтарем свинцевих домовин височів конус напівзгаслого вулкана. Свинець — надто плавкий, а штучна істота не гине і за дуже високої температури…
Пітер Рід дуже стисло розповів Воронцову про події, які отруїли йому кілька останніх років життя.
— А що було потім? — повторив він запитання акванавта. — Генетичними експериментами на центральному острові архіпелагу Танео керували Дон Блаєр та Тоні Якагуда. Правління концерну, незважаючи на невдачу, вимагало якнайшвидше розпочати виконання резервної програми. Мета лишалася та ж, а складові для генетичного синтезу слід було підшукати інші. І знову мені пропонували співробітництво.
Я, звичайно, відмовився навідріз, натомість почав вимагати, щоб концерн негайно підняв контейнери із дна океану, розробивши методику знищення генетичного “браку”. І в цьому, зрозуміло, я запропонував свої послуги. Але ця операція коштувала б величезних грошей. Що ж, кабінетні вчені у нашій країні, навіть діючи на основі найпрекрасніших міркувань, часом втрачають почуття реальності. Я не встиг навіть вийти з кабінету, як мені вже крутили руки два наймані гангстери. Наша демократія, виявляється, не поширюється на зарубіжні володіння арказійських фірм.
Цього разу мене вже увіпхнули в кабінет. Та й ролі докорінно змінилися: мій колишній колега сидів за столом і дивився на мене, мов на якусь інфузорію, а поруч стовбичив колишній японський гангстер, найнятий філантропами із “Океанікс продюкс”.
Глузливо посміхаючись, Дон Блаєр зауважив, що мене добряче-таки приперли до стіни. Годі, мовляв, кокетувати, час братися за справу. І він був абсолютно впевнений у тому, що відтепер я слухняно виконуватиму всі його вказівки. У нас, в Арказанії, дехто живе за так званими “правилами гри”. Чи не всіх добропорядних обивателів можна штовхнути на будь-який злочин, створивши певну загрозу або для їхнього життя, або для їхніх статків. Мов у ковбойському фільмі: господарем становища стає той, хто першим вихоплює пістолет.
Отож арказієць, що керується в житті правилами гри, може любісінько вбити свого найліпшого приятеля і не відчуватиме жодних докорів сумління. Ще й співчуватиме покійному: не пощастило, мовляв, старому Джону чи Бобу…
І тут я збунтувався. Зрозумів, що далі йти вже нікуди. Хтось, врешті-решт, повинен сказати “ні” горезвісним правилам гри. У цьому разі саме моя поступливість і безвідповідальність призвели до того, що була створена “крихітка”, здатна згубити все життя в океані. Я не міг хоч тут не сказати “ні”, інакше життя втратило б для мене будь-який сенс.
Моє рішення збентежило Дона Блаєра. Він довго погрожував мені, а потім, очевидно, вирішив, що я збожеволів. Мене оголосили прокаженим і запроторили на Пата-Нуї. Оскільки я надто багато знав, то й мусив гибіти на цьому атолі під наглядом гангстерів. Найманцям просто додали роботи. Вони, у першу чергу, мали забезпечувати секретність досліджень, які проводились у цій острівній лабораторії.
Мушу сказати, що й “крихітку” синтезували на Пата-Нуї. Виліпили цю страхітливу живу істоту арказійські генетики, які не хотіли чи не наважувалися сказати “ні”. Керував роботою досить відомий у науковому світі Тоні Якагуда.
Мені забороняли наближатись до лабораторії та до селища, де жили вчені. До того ж, спілкуватися з людьми заважав ще й ярлик прокаженого. Бунгало та шмат берега — оце і всі мої володіння.
— А як же ви змогли повідомити про катастрофу?.. Маю па увазі гідроакустограму, яку випадково прийняв наш хлопець? Вона дуже нам допомогла. Принаймні ми здогадалися, де вас шукати.
Пітер Рід замислився:
— Я переробив один із відлякуючих пристроїв, що за допомогою ультразвукових хвиль перепиняють шлях акулам у лагуну, на гідроакустичний передавач. Крадькома вийпяв патентований апарат із гнізда і протягом кількох ночей додав до нього ще кілька саморобних вузлів. Власне, гідроакустограму від нього і прийняв ваш хлопець.
ВЕЛЕТИ НА ДНІ
А підводний вулкан, всупереч сподіванням Пітера Ріда, не був згаслим. Власне, він діяв протягом десятиліть, час од часу випльовуючи розплавлену лаву. Довгі хвилясті язики скам’янілої породи спускалися від кратера в долину. Нині ж прокладеними ще раніше “стежками” донизу повільно сунула вогняна маса, нагріваючи поблизу воду.
Гідроакустограма Воронцова та Пітера Ріда дала змогу акванавтам потрапити, так би мовити, у “центр мішені”. Але там на них чекав страхітливий сюрприз: лавові язики дотяглися мало не до звалища контейнерів. Не більше двох кілометрів відділяло свинцеві домовини від розплавленої породи. До того ж, підніжжя вулканічного конуса покраяли глибокі рівчаки із стрімким спадом — сліди колишніх вивержень: в якийсь момент лава могла прискорити свій рух…
Часу на роздуми бракувало… Втім рішення могло бути тільки одне — вийти на дно і забрати контейнери, до яких наближалося лавове поле. Виграти в двобої з підступною стихією кілька годин, а там надійде допомога. Електронні щупи-металошукачі виявлять свинцеві контейнери навіть серед щільних кам’яних розсипів. До того ж, біостанція має спеціальні сховища для зразків геологічних порід.
На дно могли вийти лише двоє акванавтів: третій член екіпажу мусив лишатися, щоб управляти біостанцією. Хоменко обвів поглядом своїх товаришів. Вибирати йому не доводилося, бо Олег за всіх обставин мав лишитися на борту розвідувального апарата.
— Професоре Грассар, — мовив Хоменко, — чи не хочете вийти зі мною на прогулянку?
— А чому не я!? — вигукнув Усольцев.
— А тому, що ти краще, ніж я, управляєш біостанцією.
Професор Грассар посміхнувся:
— Охоче стану вашим супутником. Подумати тільки: нелюди, викинули контейнери із смертю мало не у кратер вулкана. І це щастя, що сюди нагодилися саме ми…
— Треба зробити все, щоб не вибухнув жодний контейнер, — сказав рішуче Хоменко. — Через кілька годин підійдуть судна двох країн і стануть на вахту.
Хоменко проінструктував Усольцева і вже рушив, було, до відсіку акватронів, коли надійшла радіограма від Воронцова. Начальник біостанції, прочитавши її, негайно зібрав усіх своїх товаришів:
— Новини не вельми приємні. Воронцов та Пітер Рід разом із співробітниками міжнародної інспекції нейтральних вод стережуть грецьке судно. В організмах членів його екіпажу почався процес генетичного переродження: виросли сині бороди, довшають пальці рук і ніг, на шкірі з’явилися якісь лусочки. А до тями вони поміж тим так і не прийшли. Лікарі нічим не можуть зарадити. Вчені з Арказанії пропонують приспати їх і гібернізувати. Хай полежать у домовинах, наповнених рідким азотом, аж поки науковці, так би мовити, не розкусять цей горішок. І ще одне. Нарешті розгадана й остання таємниця. Виявляється, Дон Блаєр і Тоні Якагуда справді таки приспали нас на острові, щоб ми не послали повідомлення про катастрофу в ефір. їм треба було виграти час. Дременувши в Арказанію, вони попередили про незвичайну подію членів правління концерну “Океанікс продюкс”. Вже наступного дня товстосуми викинули свої акції на біржу і продали їх майже всі. Ось так і вийшли сухими з води. Про це нині галасують всі радіостанції Арказанії. А розголос про катастрофу в океані міг би їм завадити.
Усольцев та Олег провели обох акванавтів у відсік акватронів. Хоменко стиха мовив професорові Грассарові: