Принаймні уряд Сполучених Штатів сприйняв цей натяк досить серйозно і категорично заперечив, що контролював будь-які супутники, призначені для ведення біологічної війни безпосередньо проти людей. Одна або дві малі держави, які ніхто й не підозрював у володінні супутниками, поквапилися зробити подібні заяви. Інші, зокрема впливові держави, промовчали. Побачивши таку загрозливу мовчанку, громадськість стала вимагати відповіді на таке питання: чому Сполучені Штати знехтували підготовкою до такої форми війни, в той час як інші до неї готові, і що означає слово «безпосередньо»? Після цього всі сторони з мовчазної згоди відмовилися від будь-яких заяв про спростування чи підтвердження наявності супутників, і спрямували активні зусилля на те, щоб привернути увагу громадськості до не менш важливої, але менш гострої продовольчої проблеми.
Закони попиту й пропозиції мали б полегшити організацію продовольчих монополій, але світ у цілому почав ставитися вороже до офіційних монополістів. Однак система пов’язаних компаній працювала доволі ефективно без усіляких Статей Федерації. Широка публіка мало що чула про невеличкі труднощі всередині такої схеми, які час від часу доводилося розплутувати. Навряд чи хтось взагалі чув про, наприклад, Умберто Христофоро Паланґеса. Я сам дізнався про нього лише через багато років після того, як почав працювати.
Умберто був латиноамериканцем мішаного походження, звідкись з Південної Америки. Перша його поява на сцені як гайкового ключа, що розкрутив налагоджений механізм виробництва харчових жирів, сталася тоді, коли він зайшов до офісу «Арктично-Європейської рибно-жирової компанії» і витяг пляшку блідо-рожевої олії, якою сподівався їх зацікавити.
У компанії поставилися до цього без запалу. Торгівля вже була добре налагоджена. Проте пізніше вони все-таки знайшли час, аби проаналізувати той зразок, що він їм залишив.
Перше, що вони виявили, — це те, що в пляшці точно не риб’ячий жир. Олія була рослинною, хоча й невідомого походження. Другим відкриттям стало те, що її характеристики залишали позаду найкращі риб’ячі жири — порівняно з нею вони здавалися жировими наповнювачами. Стривожені фахівці відправили залишки зразка для інтенсивного вивчення, і почали наводити довідки, чи не звертався містер Паланґес до інших компаній.
Коли Умберто зайшов знову, генеральний директор зустрів його лестощами.
— Ви принесли нам просто дивовижну олію, — сказав він.
Умберто нахилив свою голову з темним, прилизаним волоссям. Він дуже добре це розумів.
— Я ніколи не бачив нічого подібного, — визнав генеральний директор.
Умберто знову кивнув.
— Справді? — ввічливо спитав він. А потім, ніби ще трохи подумавши, додав: — Але я думаю, що побачите, сеньйоре. І дуже багато, — він, здається, замислився: — Думаю, вона з’явиться на ринку за сім, можливо, вісім років, — і усміхнувся.
Генеральний директор подумав, що це малоймовірно. І відверто сказав:
— Вона краща за наші риб’ячі жири.
— Мені теж це казали, — озвався Умберто.
— Ви збираєтеся просувати її на ринок самостійно, містере Паланґес?
Умберто знову усміхнувся.
— Хіба я став би тоді показувати її вам?
— Ми могли б синтетично підсилити один з наших власних жирів, — задумливо зауважив директор.
— Так, додавши туди вітамінів, але синтезувати їх усі було б надто дорого, навіть якби ви могли це зробити, — обережно сказав Умберто. — Крім того, — додав він, — мені казали, що цю олію можна буде продавати дешевше за ваші найкращі риб’ячі жири.
— Гм-м, — сказав генеральний директор, — гадаю, ви маєте якусь пропозицію, містере Паланґес. Ми можемо перейти до справи?
Умберто пояснив:
— Владнати це проблемне питання можна двома способами. Перший — не дати цьому відбутися або принаймні затримати вихід товару на ринок, доки не окупляться витрати на нинішнє обладнання. Це, звичайно, бажаний шлях.
Генеральний директор кивнув. Він добре розумівся на цьому.
— Але змушений вас засмутити, у цьому випадку цей шлях неможливий.
Генеральний директор засумнівався і вже хотів був сказати: «Ви будете здивовані, але…», — та стримався і вдовольнився байдужим: «Он як?»