Цього разу вони таки потрапили до друку. Але більшість таких історій були записані з чиїхось слів й передані з тою сумішшю завбачливої легковажності, що нею преса постійно прикривалася в таких питаннях, як морські змії, елементали, передача думок та інші аномальні явища. Це не дозволило нам зрозуміти, що ці розвинуті рослини як дві краплі води схожі на тихий, респектабельний бур’ян, що росте біля нашої купи сміття. І лише коли почали з’являтися фото, ми зрозуміли, що вони абсолютно ідентичні й різняться лише розмірами.
Журналісти не гаяли часу. Можливо, вони й наробили якихось хороших та цікавих кадрів, літаючи до віддалених місць, але серед монтажерів була теорія, що будь-який новинний сюжет (за винятком боксерського матчу) потрібно показувати на екрані не більше кількох секунд — інакше публіка занудьгує. Тому перше своє уявлення про відкриття, якому судилося вплинути на мою долю й на долю багатьох інших людей, я дістав з коротенького сюжету, втиснутого між конкурсом з хули в Гонолулу і першою леді на запуску лінкора (це не анахронізм; вони й досі їх будували; навіть адміралам треба було на щось жити). Мені дозволили побачити кілька триффідів, які рухалися на екрані під супровід слів, що мали б відповідати рівню більшості телеглядачів:
— А тепер, народе, подивіться-но, що наш оператор знайшов у Еквадорі. Овочі у відпустці! Таке можна побачити лише після вечірки, але в сонячному Еквадорі це бачать будь-коли — і жодного тобі похмілля! Рослини-монстри на марші! Слухайте, а ось що спало мені на думку! А що, якби правильно виховали нашу картоплю, щоб вона сама марширувала до горщика? Як би воно було, га, матусі?
Доки показували цей короткий ролик, я сидів зачарований. На екрані була наша таємнича рослина зі смітника, тільки сім або й більше футів заввишки. Я впізнав її безпомилково — і вона ходила!
Стовбур, який я тепер побачив вперше, був волохатий, з маленькими волосинками-корінцями. Він був би майже сферичним, якби не три виступи, що виходили з нижньої частини, звужуючись до конічної форми. Спираючись на них, основний тулуб піднімався над землею майже на фут.
Коли він «ішов», то нагадував людину на милицях. Дві з цих прямих «ніг» рухалися вперед, потім до них разом з тілом підтягувалася задня, і, коли вона майже досягала їх, дві передні «ноги» знову рухалися далі. На кожному «кроці» довге стебло коливалося туди-сюди: від цього видовища запросто могло знудити. Для прогресивного методу це було занадто напружено, незграбно і трохи нагадувало молодих слонів за грою. Здавалося, що якщо він довго рухатиметься в такий спосіб, то обдере все своє листя, якщо взагалі не зламає стебло. І все ж, який би це не мало вигляд збоку, він пересувався по землі приблизно з тією самою швидкістю, що й пересічний пішохід.
Це було все, що я встиг побачити перед сюжетом про запуск лінкора. Не багато, але цілком достатньо, щоб збудити в хлопчикові дух дослідника. Бо якщо оця штука в Еквадорі може виробляти такі трюки, то чому б це було не під силу тій, що росте у нас в саду. Звичайно, наша рослина набагато менша, але ж вигляд мала точнісінько такий самий…
Уже за десять хвилин після того, як я прийшов додому, я взявся ретельно розпушувати землю навколо триффіда, щоб спонукати його «ходити».
На жаль, ця самохідна нова рослина мала одну властивість, яку репортери або не побачили, або з якихось причин вирішили не розкривати. Хай там як, а жодного попередження в сюжеті не було. Я нахилився, обережно розчищаючи землю, щоб не пошкодити коріння рослини, як щось вдарило мене з такою жахливою силою, що я зомлів…
Я прийшов до тями вже в ліжку, навколо мене сиділи батько, мати і лікар, який з тривогою спостерігав за мною. Голова в мене аж розколювалася від болю, і взагалі боліло все тіло; як я потім виявив, моє обличчя з одного боку було прикрашене плямистим червоним рубцем. Мене марно й наполегливо розпитували, як я зомлів у саду; я не мав ані найменшого уявлення про те, що мене вдарило. Минуло трохи часу, перш ніж я довідався, що став одним з перших людей в Англії, кого вжалив триффід і для кого це обійшлося без серйозних наслідків. Цей триффід був, звичайно, незрілий. Але ще до того, як я одужав, мій батько достеменно з’ясував, що зі мною трапилося, і, коли я знову вийшов у сад, він уже суворо відплатив триффідові, спаливши його залишки в багатті.