Сонце перевалило за південь, коли три зелених вантажівки під брезентом завели мотори і на чималій відстані одна від одної поповзли від котловану, залишивши там самотній старенький екскаватор, який застиг у дивній позі, наче зіщулившись з переляку, закриваючись від можливого вибуху металевим ковшем.
У кар’єрі процедура повторилася. Тепер уже смертоносний вантаж знімали з машин і несли вниз, складаючи під схилом піщаних розробок. На горі стояли вартові, оглядаючи підступи до кар’єру. В животі почало гидко смоктати. Годилося б уже і покласти туди хоч щось, але Григорій розумів, що розраховувати на це раніше ніж за півтори-дві години не варто. Такі думки лише викликали роздратування.
Григорій ще раз перевірив підведені дроти і побіг за насип, де сиділи офіцери та майже весь особовий склад.
— Все, Васильович, готово. Можна вмикати… — він важко віддихувався. — Всі тут? Щоб, не дай Бог, який салабон десь не лишився…
— И-и-и… — процідив капітан, похитуючи головою і майже з відразою дивлячись на нього. — Ти сам як салабон! Не дай Бог якоїсь перевірки — ти вже, напевно, не зміг би по формі й доповісти…
Капітан відвернувся і сплюнув.
— Давай…
Повітря струсонуло. Звук відчувся, здавалося, не тільки вухами, а й усім тілом. Кучугури піску скинулися догори, у небо, осідаючи вниз широкою повільною хмарою. І відразу інша маса поповзла до підніжжя зі схилу, туди, де стався вибух, накриваючи собою жахливу воронку — один з останніх автографів останньої війни.
IX
Сергій здійснив свою мрію — купив машину — швидше, ніж сподівався. Щоправда, машиною на той момент її можна було назвати суто умовно. Просто підвернувся несподівано такий, як він вважав, вигідний варіант. Це була бежева «вісімка», від якої, як сказав його колишній шеф з майстерні, лишилися самі двигун та колеса. Кузов знизу практично зогнив, а лівий бік ще й постраждав в аварії. Попередній господар довго не робив ремонту, а тепер у нього назріла потреба терміново продати її. Ціна була досить поміркована, до того ж Сергій, трохи поторгувавшись, збив її ще. Лишилося навіть трохи грошей на ремонт. За кілька днів він позбирав по автобазарах необхідні запчастини, і за два тижні роботи (хлопці з майстерні по старій дружбі погодилися попрацювати в борг) «вісімка» була поварена, перефарбована і стояла як нова. Бери і їдь!
Так він і робив. Брав і їхав без усякої потреби: поки не награєшся — не заспокоїшся.
Зрозуміло, що на перше ж тренування після закінчення ремонту Сергій вирушив машиною. Щоправда, дуже не хотілося, щоб Гайдукевич подумав, мовляв, мав би ти цю тачку, якби не робота в мене, так що цінуй, хлопче. Сергій не любив бути комусь зобов’язаним. Та труситися в автобусі через таку нісенітну причину, коли брелок з ключами приємно відтягує кишеню, було над його сили. Тому, знизавши плечима сам до себе, він виїхав з воріт автостоянки і увімкнув магнітолу. Пічка швидко нагріла салон, і Сергій зовсім повеселішав: оце комфорт! Звичайно, це не «ауді» Гайдукевича, та все на світі відносне.
Дорога скінчилася надто швидко, і «вісімка» зупинилася біля знайомих воріт. Заїхавши на подвір’я, не звертаючи особливої уваги на собаку, Сергій подзвонив у двері. Ніхто не відгукувався. Подзвонив ще раз — тихо. Юлії не було вдома. Вперше за стільки часу! Досі на нього завжди чекали. Може, вона відлучилася кудись ненадовго. Він сів просто на сходах і став чекати. За дверима було зовсім тихо. Зазвичай відразу після дзвінка до дверей на всіх парах підскакував дрібний кудлатий тер’єр і заливисто гавкав. Після цього неквапно прибував солідний доберман, здалека чулося цокання його кігтів по керамічній плитці підлоги. І так було кожного разу. Не інакше, Юлія кудись пішла з обома псами, залишивши на подвір’ї тільки «кавказця». Здоровезне кудлате створіння підійшло і лягло поруч зі сходами, виставивши довгого язика між вражаючими іклами. Сергій спокійно подивився і підморгнув йому. Вони давно звикли одне до одного, і все ж таки Сергій не наважився погладити собаку.