— Ти не зрозумів, — сказала Юлія, — мені потрібна справжня перевірка. Я хочу знати, на що здатна.
— Чого ж ти хочеш, — не зрозумів Сергій, — щоб я спробував тебе по-справжньому зґвалтувати або зарізати?
І він пішов перевдягатися. Усвідомлення, що зусилля не приносять належного ефекту, викликало дратівливість, а передчуття, що невдовзі це доведеться офіційно визнати, тільки посилювали її. А Юлія горіла натхненням, і зараз їй було море по коліно.
Коли він закінчував вдягатися, у двері постукали.
— Прошу.
— Слухай, — Юлія з’явилася на порозі зі склянкою соку і простягнула йому, — ми сьогодні менше тренувалися, ти не міг би приділити мені годину часу? Мені потрібно з’їздити в одне місце. Це недовго.
— Звичайно, — посміхнувся Сергій. — Які проблеми… Що, зараз?
— Так. Я вже вдягаюся. Пий, я миттю…
Випивши сік, він вийшов до вітальні і всівся у крісло поруч із доберманом, змірявши його байдужим поглядом. Той відповів йому рівноцінним. Юлія з’явилася за кілька хвилин, вдягнута у свіжий дуже вільний спортивний костюм, з ремінцем для пса.
— Зараз під’їде таксі, я викликала, — сказала вона. — Ось, візьми. Це на таксі.
Сергій спробував протестувати, але вона поклала гроші у кишеню його штанів і вчепила ошийник на пса.
Вони вийшли через задні двері. Надворі починало сутеніти.
— Куди ми йдемо? — не зрозумів він. — Чому сюди?
— Підемо через чорний хід. Якщо Гайдукевич дізнається, що я брала Акбара з собою, сваритиметься, а може, й образитися. Він коштує, між іншим, дві з половиною тисячі доларів. Елітна лінія, з Англії. Сьогодні Олег на хазяйстві, той обов’язково доповість, якщо побачить. А ми за годину повернемося.
— А для чого нам пес? — з дурнуватим виглядом запитав Сергій.
— Я також їх люблю, — посміхнулася вона, прямуючи до виходу.
Такий поворот подій Сергієві зовсім не подобався, він навіть нерішуче зупинився, але Юлія вже відмикала хвіртку.
Залишалося тільки йти за нею. Машина зі знаком таксі вже стояла біля садиби.
— Ого! — здивувався господар авто, коли Сергій відчинив дверцята. — А куди це ви з такими звірями? Тут людей положено возити!
— А за звірів платиться окремо, — сказала Юлія. — То їдемо чи викликати іншого?
— Та їдемо… — неохоче погодився той.
Вона вмостилася ззаду з доберманом і потягла Сергія за собою. Нічого не кажучи, він сів поруч, і машина рушила.
— Куди їдемо? — запитав шофер.
— По вулиці прямо, а далі в об’їзд мікрорайону до центру.
Машина набрала швидкість. Сергій їхав мовчки, відчуваючи крізь тонку тканину своєї футболки її плече, а також те, що ця поїздка йому зовсім не до вподоби. Доберман, розкривши пащу, дихав у потилицю таксистові. Той тільки підняв комір. Юлія взяла пса за морду і поклала її собі на коліна.
— Не переживай, — сказала вона тихо, нахилившись до самого вуха Сергія. — До тебе ніяких претензій не буде, гарантія. Це ж я тебе попросила…
Юлія зупинила машину в кінці вулиці, де будинки були вже тільки по один бік.
— Скільки з нас? — запитав Сергій.
— З вас, — підкреслив водій, — сім гривень.
Сергій витяг двадцятку і простягнув водієві.
— І чекайте нас тут, — сказала Юлія.
— Ну, добре, — буркнув власник авто, але зрозумівши, що добермана залишають наодинці з ним, запротестував. Сергій також здивовано викотив очі.
— А ви що, не боїтеся чекати тут сам, увечері? Ми вам безкоштовно залишаємо таку охорону! Акбар, місце! — сказала вона вже до пса, і той розлігся на задньому сидінні. Юлія закрила за собою дверцята.
Відразу ж передні двері, де сидів водій, розчинилися і залишилися в такому положенні.
— Ти не боїшся залишати такого пса? — здивовано запитав Сергій.
— А куди він подінеться? — не зрозуміла Юлія, напевно, маючи на увазі водія. — Та й Акбар, гадаєш, дасть себе вкрасти?
Вони звернули у бокову вуличку з глухими високими парканами. На шляху трапився одноповерховий занедбаний магазин, де не продавалося нічого, крім пива, горілки, консервів та сигарет. Він щойно зачинився.
На вулицях було порожньо. Несподівано на повороті Юлія повернулася до нього і сказала:
— Стій тут. Що б не трапилося, стій тут і не вилазь.
Від несподіванки Сергій роззявив рота, але сказати щось так і не спромігся. Цього разу реакція його зрадила.
Вийшовши з-за рогу, Юлія попрямувала просто посередині вулиці з невимушеним виглядом, заклавши руки у кишені. Біля електричного стовпа стояло двоє мужиків із тих, хто зустрічається тут, мабуть, регулярно, ближче до часу закриття магазину. Вони стояли обличчями одне до одного і, напевно, вели дискусію на тему: «Ти мене поважаєш?». Проте їхній стан ще був далеким від кондиції.