— Чому, хлопчікі, в такому поганому відє? — співчутливо запитувала молодша повія, визираючи з вікна авта. — Вас шо, кинули па бізнесу?..
— Знаєш, Свєт, ані мнє пачєму-та нравятся, — звернулась до неї старша. — І дєла у нас на іхнєй машінє харашо ідут…
— Нездійсненна Мрія! — прошепотіли ми, оглядаючи розмальоване авто.
— Давай увєзьом іх с маста — ат ґрєха падальше. Накормім і напоім, а?.. — пропонувала тим часом молодшій повії старша.
— Краще підкиньте нас до фортеці, — попрохав я.
— «Фартеця» ета што — замак? — перепитала старша, зацікавившись. А молодша плеснула в долоні й вигукнула:
— Вони подарять нам палац!..
VI
Коли ти — сонях, то спочатку будеш зелений та малий, і ніхто на тебе не зважатиме. І ти не зважай — рости, міцній, підведи нарешті свою велику жовтопелюсткову голову, і всі скажуть: «Погляньте, яке диво!.. Він став соняшником!..»
— Ми були в місті, — повідомили ми Продавцеві, коли нарешті розпрощалися з повіями та відшукали його у фортеці.
— Знаю, — всміхнувся він, — у теленовинах казали… — ми з Мулою перезирнулись. — Показували ще ваші фотороботи, — вів далі лотерейник, — не дуже схожі… І ще з вами хтось третій був — так це взагалі потвора…
Ми опустили очі й роздивлялись дрібно покришену цеглу в себе під ногами.
— Що ж нам робити? — пробубонів Мула.
— А нічого, — гладкий Продавець розвів руками — верхній ґудзик його піджака луснув та відпав. — Ви зробили все, що могли. Тепер слід чекати.
— На що? — спитав я.
— Ну, швидше за все, спочатку сюди завітає міліція. Буде розпитувати про вас, — відказав Продавець, мусолячи нитки на місці відірваного ґудзика. — Потім, гадаю, не пізніше завтрашнього дня, фортецю оточать війська і поставлять ультиматум…
— То слід готуватися! — вигукнув Мула, стривожившись і гарячково озираючись. — Зачинити брами, видати людям зброю — у тій вежі ще багато лишилося…
Мула викрив нас, і я закусив губу, однак Продавець тільки засміявся:
— Зброя у великих ділах не допоможе… Хоча в невеличких іноді помічна, — він підморгнув нам. — А от і міліція!..
Поруч з гуркотом і димом зупинився старий міліційний «бобик». Ми з Мулою приготувались тікати, але Продавець жестом нас спинив.
З машини вийшло два міліціянти, і ми їх одразу пізнали:
— Це вони! — загукали ми, тицяючи на охоронців порядку пальцями. — Це одні з тих бандитів, які в місті полювали на нас!.. Ловіть їх!.. Ловіть!..
Міліціянти, побачивши мене з Мулою, на секунду вклякли. Потім повільно, крадучись, ніби два вгодованих коти, почали наближатися й витягати на ходу пістолети та кайданки. Водночас на наші зойки звідусіль рушили мешканці фортеці: садівники в комбінезонах, з великими ножицями та городниками, повновиді пралі, що несли кошики з білизною; кондитери-поети та кароокі романтичні поетки у замащених шоколадом білих фартухах. Під’їхав молодий спортивний прибиральник на чудернацькому жовтогарячому, схожому на моторолер агрегаті. За ним поспішала до нас ще валка людей — чоловіків та жінок…
Продавець став між нами та міліціянтами, заступивши мене й Мулу своїм великим тілом.
Розуміючи, що події набувають небажаного перебігу, бандити-міліціянти зупинились і стривожено озиралися.
— Відійдіть, бо ми тих двох шукаємо, — похмуро сказав один з них Продавцеві.
— Ну то й що? — здивувався Продавець. — Це не дає вам ніяких переваг. А я захищаю не їх, а навпаки, — вас…
— Так-так, — підтвердили ми, визираючи з-за спини Продавця, — ви в небезпеці!
Навколо тим часом вже зібрався та гудів гурт фортечан.
— Повбирали форму і думають, що все отак і можна!.. — кричала гучним голосом праля міцної постави. — Отак просто людей забирати!.. Зразу видно — бандити вони!.. Бандити!..
Натовп схвально загудів та посунув на міліціянтів. Ті зі словами: «Ну, ви ще увидите… Увидим, хто бандит…» відступили до свого «бобика», бряцнули дверцятами, авто завило сиреною, надсадно гуднуло мотором і, розсікши людей, виїхало з фортеці…
— Як вони нас знайшли? — дивувався Мула, коли ми йшли разом до будинку, де мешкали.
— Дуже просто, — відказав я. — Ми ж лишили в місті «мобіль». Такі машини, певно, є лиш у цій фортеці…
— Перша частина Продавцевого передбачення справдилась, — уголос міркував я вже в нашій кімнаті. — Тепер слід очікувати справдження другої.
— Не пізніше як завтра фортецю оточать війська! — врочисто виголосив Мула.
Ми добряче потомилися за минулу ніч, тому, навіть не поснідавши, негайно полягали спати.